Юрий Логвин: Дозвiл на помсту (на украинском языке)

Чоловiк, отже, сховав хлопця вiд стражi i потаємними шляхами привiв до неприступної фортецi, що була в горах Ельбрусу. Там хлопця спитали, чи хоче вiн стати асасином. Юсуф з безмiрною радiстю згодився. А сам подумав, на це вже вистачило його власної голови: "I добре, що полишу Христову вiру! Вона закликає до покори i любовi. Всi молитви про покору i любов читала мати. А що вийшло? Любов, покора i щира вiра не захистили нi вiд списа хрестоносця, нi вiд сваволi мусульманина."

Почали вчити Хусейна володiти зброєю, змушували страждати вiд голоду, холоду, терпiти всiлякi муки. I зносити все це зi спокiйним обличчям - без усмiшки, без суму, без напруження. I вчили ще його рiзних мов. А мови йому давались легко. I ще за Хусейном одна здiбнiсть виявилася: вiн мiг без жодної похибки змавпувати звички i звучання мови всiх тих людей, яких бачив на своєму шляху. Думали, що вiн запишається, почне вiдчувати свою зверхнiсть. Проте хлопець ретельно виконував усе i всього навчився. Весь час питав, коли вiн стане справжнiм воїном. Зрештою йому доповiли, що замало бути здiбним i витривалим, ще треба позбутися зайвої гординi i не поспiшати поперед старших.

А науку вiн скiнчив набагато ранiше вiд iнших. I його, ще зовсiм пiдлiтка, послали одного-однiсiнького в Iндiю наглядати, як буде виконувати завдання один iз членiв їхнього ордену. Хлопець пристав до купецького каравану, допомагав погоничам верблюдiв. Пройшов до самого Ормузу. А там сiв на корабель i з купцями, якi всi його полюбили за слухнянiсть та витривалiсть, поплив до iндiйського мiста Калiкута.

...Хусейн спiзнився до своєї фортецi. Минуло стiльки часу, що вже нiхто й не думав про його повернення. Братовi ( так звали тут членiв ордену ) , який його споряджав у далеку дорогу, розповiв про всi свої пригоди, про те, як виконав доручення, гадав, що навчився в Iндiї деяких див. Їздив на слонах, ледь не став ловцем диких слонiв. Не проминув також iндiйських храмових блудниць. I зрештою сповiстив, що оволодiв таємною боротьбою. Вигадали її мандрiвнi iндiйськi монахи. Вони нiкого не бояться i голiруч або з простою палицею можуть протистояти закутому в залiзо воїновi. Старший брат криво посмiхнувся, видно, не повiрив.

- Ти довго вивчав боротьбу?

- Я жив у печерi в одного проповiдника. У нього я навчився. Тому й затримався на цiлий рiк. Я володiю майже всiма тими прийомами, що й вiн!

Знов скривився старший брат. Тодi Хусейн сказав:

- Покличте кого-небудь. Нехай вдягнеться в панцир, як хрестоносець, i нехай буде з мечем. Менi дайте палицю. I я вам покажу, на що я здатний.

- Ну що ж, зробимо!

Наказав привести воїна, одягненого в чужоземний обладунок. Небавом прийшов такий, зi зброєю хрестоносця. Старший брат вишкiрив рiвнi зуби з-пiд рудуватої бороди.

- Якщо ти збрехав... - а тодi озброєному: - Бий його насмерть! Даю дозвiл!

Панцирний замахнувся вузьким мечем. Та Хусейн миттю вiдскочив набiк. Меч просвистiв над самою головою. В ту мить, коли воїн затримав меч, щоб знов його пiдняти, Хусейн пiдвiв посох трохи вгору. Ним вiн не вдарив, а якось пiдколупнув нiби руку бiля пахви залiзного чоловiка. Рука з мечем зависла, а Хусейн вдарив посохом по зап'ястю. Меч iз дзвоном упав на землю...

Хусейна залишили одного в келiї. Сказали, щоб вiн чекав, що скаже про його справи сам Старець. Минуло кiлька днiв. I з ним нiхто не розмовляв, тiльки ставили йому воду i хлiб. За якийсь час прийшов один iз молодших асасинiв:

- Ходи!

У старшого брата його не посадовили, а наказали стояти.

- Тебе надсилали в Iндiю споглядати за дiями нашого воїна. Тобi не казали вчити санскрит, iндiйську боротьбу. Крiм того, ти втаїв те, що два тижнi був у храмi блудниць i вiддавався iндiйськiй розпустi. Отож, за те, що все вивiдав, принiс ножi i золото, Старець каже тобi: "Добре!" А за самочинство тягатимеш воду з фортечного колодязя.

Цiлiсiнький рiк з раннього досвiта до вечiрньої молитви крутив Хусейн корбу фортечного колодязя, що був завглибшки двiстi стоп.

Нарештi старший брат покликав Хусейна до себе i передав другому, бiлявому чоловiковi з блакитними очима, з довгою рудуватою бородою, який навчав його франкських звичаїв, мови. Затим Хусейна надiслали до табору хрестоносцiв у Палестинi. Вiн мав вивiдати, зо сталося з двома асасинами, котрих надiслали покарати одного барона, який нiби хотiв замирення з Саладiном та пiдбивав до цього iнших хрестоносцiв. Гiрський старець поклявся вбити кожного, хто був за мир, навiть тимчасовий. Вiн добре тямив, що миром з хрестоносцями Саладiн скористається, щоб остаточно зруйнувати фортецi асасинiв.