Юрий Логвин: Дозвiл на помсту (на украинском языке)

Хусейн прикинувся недорiкуватим напiврабом, напiвфранком i став служити одному хрестоносцевi з Венецiї. Потроху розгледiвся на все. Взнав про долю двох асасинiв, що не повернулися, i допомiг втекти бранцевi-мусульманину, одному iз прославлених лицарiв арабського вiйська.

За ними була погоня. Якраз вони добулися до того мiсця, де гори зовсiм наблизились до моря. Сказав тодi Хусейн визволеному чоловiковi:

- Слухай, Махмуде, ходiмо тепер у фортецю. Полишимо коней i гiрськими таємними стежками спокiйно дiстанемося до Захiдного Гнiзда.

Махмуд зразу ж спинив коня.

- А ти чого у той вертеп збираєшся?\

- Бо там безпечно вiд франкiв. Спокiйно, а звiдтiля ти вже можеш пробратися чи до Багдада, чи до Каїра, як захочеш. Можеш i в Дамаск.

- Е, нi! - сказав Махмуд. - Це менi не з руки. Якщо франки мене тримали в полонi три мiсяцi, то асасини мене не протримають у фортецi й три днi...

Завагався тодi Хусейн. Певно, вiн, Махмуд, кимсь iз старших теж суджений... I стис ножа, але подумав: "Не було ж наказу".

- Ну, ти як хочеш, а я пiшов! - Хусейн злiз iз коня, кинув поводи. - Кiнь менi тепер не потрiбен, вiзьми собi, буде тобi за повiдного.

Але Махмуд здав свого коня назад.

- Вiдiйди далi, тодi вiзьму... - голос воїна ледь затремтiв.

- Ти боїшся асасинiв, я бачу. I що вартi твоя шабля i келеф... Але я не зачеплю тебе.

Махмуд мовчав i чекав, поки хлопець вiдiйде на стежку. Вона вела вгору, в гiрську ущелину. I тодi втiкач покликав коня, вхопив його за повiд i помчав кудись понад морем, тiльки з-пiд копит бризкала жорства, i десь звуки того чвалу розтавали в задусi левантiйської ночi.

Отак Хусейн вiдчув у собi неабияку силу, могутнiсть, коли вiн, майже беззбройний, наводив жах на досвiдченого, сильного i вправного воїна. I той був над ним на конi, при шаблi i при келефi. Он вона яка, наука наша, он яка сила братства асасинiв!

...Гнiздо.

Розповiв вiн про долю тих двох невдах асасинiв, про всi справи в християнському таборi, про їхнi незгоди. Не забув i про втечу Махмуда.

Почувши про Махмуда, старший брат аж пiдскочив i змахнув рукою, нiби намiрився вдарити Хусейна. Та не вдарив - це заборонялось мiж iсмаїлiтами. Але Хусейн затремтiв усiм тiлом.

- Ти все хочеш зробити по-своєму! Роби тiльки те, що тобi наказують! Хоча б твоя мати сидiла у в'язницi, якщо в тебе нема наказу, не визволяй! Iди молись i чекай.

Новий наказ був гiркий: iти в мiсто християнське. Там хрестоносцi влаштували шпиталь. У ньому треба було влаштуватися, прислуговувати лiкарям, доглядати хворих.

За якийсь час трапилася i тут спокуса Хусейновi. Був бiй, i з бою до шпиталю везли багатьох хрестоносцiв. Потрапив туди той заброда, що збезчестив та вкрав його сестру. Вояка посивiв, але очi лишились такими ж блакитними i жорстокими. I тiло було, як i ранiше, тiльки цього разу сiчене шаблями i бите келефами.

Хусейн виконував найретельнiшим чином усi накази лiкаря-християнина, за походженням сирiйця, i з усiх сил допомагав йому. Але думка про помсту пекла його i вдень i вночi.

Якось, коли християни щось там святкували, вiн виконав усi розпорядження лiкаря-сiрiйця i попрямував до головної брами. Час був непевний, i охоронцi були напоготовi i при повнiй зброї. Хусейн попрохав у сторожi, щоб випустили його за мури по зiлля. А вiн добре знав, яке зiлля шукати. Треба лише спуститись в оту опадину, перейти за пагорб. Там у яру мiж кущами терну росте низенький бур'ян з жовтими ягодами. З них буде смачне питво для хрестоносця. Хусейн назбирав шкiряну торбинку ягiд. Обережно поклав її за пазуху, щоб не пустили соку i не торкались його тiла. Саме тодi й побачив на схилi кiлькох кiз i зiгнуту вбогу бабу. Стара попросила Хусейна скрипучим голосом, щоб вiн допомiг їй пiдiгнати кiз до мiста. Хусейн здивувався - час ще раннiй, а баба повертається до мiста.

I от коли вони вигнали кiз на дорогу, сказала йому, i вiн здригнувся вiд несподiванки:

- Повертайся до гнiзда. Тобi наказують. I викинь отруту...

I знову був звiт. I старший брат йому сказав:

- Ти хотiв отруїти того хрестоносця, який зiвалтував твою сестру. Але ти не мав такого розпорядження. Отож знову порушив наказ i тому тепер пiдеш у грецький монастир!

I коли Хусейн повернувся до Гнiзда, ще раз був покараний за те, що без дозволу i без наказу вивчав у монастирi грецьку мову, за те, що вiн iз покарання влаштував для себе радiсть у вивченнi чужої науки. Тепер його надiслали на узбережжя разом з караваном, нiби полоненого.

Продали в рабство лiкаревi-єврею. I поїхав вiн з арабських земель у землю вiзантiйську. I вiд того, що став служкою лiкаря-єврея, аж нiби зацiпенiв, та нiчого вже не чинив поза наказом. Навiть не придивлявся до того, що i як робить лiкар, намагався не слухати того, що говорив лiкар iз хворими та своїми колегами. I зовнi все був якийсь нiби сонний.