Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

Тепер вона гірко плакала, знеможена, безпорадна, зовсім забувши про Йоссар’яна. А він геть розчулився, побачивши такий глибокий розпач. Вона сиділа, низько похиливши свою буйну, горду, прекрасну голову, знесилено опустивши плечі,— де й поділася та сатанинська войовничість! Тепер уже годі було сумніватися в щирості її страждання. Все тіло її стрясали гучні, болісні ридання. Вона більше не думала про Йоссар’яна, він для неї просто не існував, тож ніщо вже не заважало йому залишити кімнату. Однак він чомусь вирішив зостатися, щоб хоч якось утішити та підтримати її.

— Ну, не треба, не треба, — безтямно примовляв він, поклавши руку їй на плече, і одразу з болісним сумом пригадав те саме відчуття розгубленості й безпорадності, яке охопило його, коли їхній літак повертався від Авіньйона, а Снігген без кінця скімлив, що йому холодно, холодно, холодно, і Йоссар’ян не міг відповісти йому нічого, крім: «Ну, годі, годі, годі» — Ну, не треба, — співчутливо повторював він дівчині, ні на що більше не здатний. — Не треба.

Вона пригорнулась до нього і вмивалася сльозами, аж поки їй не забракло сил навіть плакати, і глянула на нього лише тоді, як він подав їй хусточку. Вона втерла собі щоки і, ледь усміхаючись, подала йому хусточку, прошепотівши тоном пристойної, добре вихованої дівчинки чемне: «Grazie, grazie». [59] Дякую, дякую (іт.) . І тут же зненацька, навіть не змінивши виразу обличчя, вп’ялася пазурами йому в очі і аж тоді, на радощах, що не схибила, переможно заверещала:

— Ха! Assassino! [60] Вбивця! (іт.) — і, завзято гикнувши, метнулася в куток по ножа, щоб нарешті таки порішити його.

Йоссар’ян, напівзасліплений, підвівся і, спотикаючись, кинувся за нею слідом, але чиїсь прудкі кроки позаду примусили його обернутись. А коли глянув туди, волосся в нього на голові стало дибом. Просто на нього з іще одним довжелезним хлібним ножем у руці бігла мала кралина сестричка!

— О господи! — загорлав, здригнувшись, Йоссар’ян і різким ударом вибив ножа з рук малої. Він був по саму зав’язку ситий цим диким, абсурдним поєдинком і, не чекаючи, коли до кімнати вбіжить ще хтось з довгим ножем, схопив обіруч дівчинку й пошпурив її у Крістієву кралю, а сам вискочив на сходову площадку і поскакав униз. Обидві месниці погналися за ним, і він чув на сходах за собою їхні дрібні кроки, щоправда, дедалі тихіші й глухіші. Потім кроки затихли, і згори долинуло чиєсь схлипування. Підвівши голову, він побачив Крістієву кралю, що, зігнувшись у три погибелі, сиділа на сходинці, затуливши обличчя рухами, а поруч наполовину перехилилася через бильце, ризикуючи впасти в сходову клітку, її невгамовна сестричка. Вона життєрадісно розмахувала ножем, так немов то була нова потішна іграшка, з якою вона ще не награлася.

— Bruto! Bruto! — в захваті кричала мала.

Погоня припинилася, але, йдучи вулицею, Йоссар’ян весь час боязко озирався назад. Зустрічні кидали на нього зачудовані погляди, і це наганяло на Йоссар’яна ще більшого страху. Він знервовано прискорив кроки, неспроможний уторопати, що саме привертає до нього загальну увагу. Лиш торкнувшись рукою болючого місця на чолі, Йоссар’ян усе зрозумів: пальці стали липкі від крові. Він заходився втирати хусточкою обличчя та шию, і де б він не торкався, на білій тканині залишалися свіжі червоні плями. Кров юшила звідусіль, і Йоссар’ян помчав бігом до будинку Червоного Хреста, збіг по крутих мармурових сходах до чоловічого туалету, де вмився з милом і освіжив холодною водою свої рвані подряпини на обличчі, розправив сорочку, причесався. Ще ніколи йому не доводилось бачити такої жалюгідної, геть побитої й подряпаної пики, як та, що з острахом і тривогою блимала на нього із дзеркала. І якого біса ця дівка хотіла від нього?

Коли Йоссар’ян вийшов з туалету, Кристієва краля вже чатувала в засідці, притулившись до стінки, в самому низу сходів і налетіла на нього, мов шуліка, виставивши вперед руку з блискучим різницьким ножем. Йоссар’ян інстинктивно відбив її напад ліктем, а кулаком спритно двигнув у щелепу. Очі в неї пішли зизом, однак він устиг підхопити її й обережно посадив на сходинку. Потім, як обпечений, злетів по сходах, вискочив на вулицю і три години мотався по місту, сподіваючись упіймати Голодного Джо, щоб вибратися з Рима, поки вона не вистежила його знову. Лише коли літак відірвався від землі, він відчув себе у безпеці. Та тільки-но вони приземлилися, на П’яносі, Кристієва краля вже чекала його в тому місці, куди вирулив, приземлившись, Голодний Джо. Дівчина була перевдягнута в зелений комбінезон механіка, але в руці мала той самий різницький ніж. Йоссар’яна врятувала галька, на якій послизнувся її черевичок на тонкім каблучку, коли вона вже розігналася, щоб проштрикнути йому груди. Не тямлячи себе, Йоссар’ян утяг її до літака, притис до підлоги і, заломивши обидві руки за спину, тримав так, аж поки Голодний Джо, що зв’язався по радіо з контрольною вежею, не випросив дозволу вернутись до Рима. В Римі Йоссар’ян викинув її прямо на стартову смугу аеродрому, а Голодний Джо, який навіть не сповільнив оберти моторів, знову взяв курс на П’яносу. Коли вони повертались до своїх наметів, Йоссар’ян, тамуючи подих, насторожено придивлявся до кожної стрічної постаті. Голодний Джо зачудовано стежив за ним і, нарешті, не витримавши, запитав: