Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— А тепер хоч вислухай мене, ради бога, — спробував він уласкавити її, намагаючись говорити якомога проникливішим, розважливим та щирим голосом.

Натомість вона копнула його в пах ногою.

— У-у-у-ух! — тільки й устиг хекнути він, а тоді осунувся на підлогу, зігнувшись удвоє, виючи й ойкаючи, задихаючись від пекельного болю. Крістієва краля вибігла з кімнати. Та ледве він прийшов до тями і, хитаючись, став на рівні ноги, вона прибігла знову з довжелезним хлібним ножем. Такого Йоссар’ян не чекав і, перелякано застогнавши, ще не в силі відірвати руки від обпеченої ударом пахвини, усією вагою свого тіла звалився їй під ноги. Вона перелетіла через нього і гучно хряснулася ліктями об підлогу. Ніж випорснув у неї з руки, і Йоссар’ян пошпурив його ударом долоні під ліжко. Вона подалася рачки туди, але Йоссар’ян, підводячись, рвучко ухопив її за руки й поставив на рівні. Тоді вона знову замахнулась ногою, і він, люто лайнувшись, щосили відкинув її від себе. Вона вдарилась об стінку і перекинула при цьому стілець, який зачепив туалетний столик, захаращений всілякими гребінцями, щітками для волосся та баночками з кремом, що з брязкотом посипались на підлогу. Картина в рамці під склом, що висіла на стіні, теж упала, дзенькнуло розбите скло.

— Ну, чого ти від мене хочеш? — жалісно заволав він, не впізнаючи власного голосу. — Я його не вбивав!

У ту ж мить у голову йому полетіла масивна скляна попільниця. Кристієва краля знову посунула на нього, і він уже намірився був звалити її ударом під дихало, та побоявся скалічити. Тріснути б їй несхибно у щелепу і дати драла, блиснула рятівна думка, але в очах у нього все попливло, і єдине, на що він спромігся, це вчасно ухилитись, коли дівчина кинулась на нього. Схибивши, вона влипла в стінку, але, як не дивно, не звалилася без пам’яті, а шарпнулася до дверей і, загородивши йому дорогу, метнула в нього велику вазу. Зненацька у неї в руці з’явилась повна пляшка з вином, якою вона луснула його в скроню, і він, майже непритомний, опустився на одне коліно, як боксер у нокдауні. У вухах гуло, все обличчя немов здерев’яніло, та понад усе він був приголомшений морально. Чому їй так кортіло його вбити? Він просто не міг збагнути, що діється, що робити далі . А втім, треба було рятувати життя, і, побачивши, що вона знову підносить пляшку, скочив угору, мов викинутий катапультою, і затопив їй головою в живіт раніше, ніж вона встигла опустити пляшку. Сили інерції від його ривка вистачило, щоб вона позадкувала аж до ліжка, коліна в неї підігнулись, і дівчина впала горілиць на постіль. А за мить Йоссар’ян уже навалився на неї. Вона запустила глибоко йому в шию довгі нігті лівої руки, а праву з пляшкою відвела вбік для удару. Він повз уперед, відчуваючи під собою розкішний рельєф божественного тіла, намагаючись придавити її своєю вагою і змусити до покори, тягнучись пальцями до її разючої правиці, аж поки нарешті йому вдалось видерти в неї пляшку. Вона все брикалася, шкрябала його пазурами, обкладаючи прокльонами, вона раз у раз поривалася вкусити його, немов розлючений голодний хижак, вишкірюючи зуби з-під повних, звабливих губ. Він лежав на ній і гарячково міркував, якого ще коника вона викине, тільки-но він відпустить її і спробує втекти. Він відчував тремтіння її колін і опір напружених стегон, які обхопили йому ногу, і раптом із соромом усвідомив, що в ньому пробуджується жага. Він чув під собою запаморочливе буяння молодої, здорової жіночої плоті — такої ж лагідної та податливої і воднораз такої ж могутньої та непокірної, як морська хвиля; звабливо-спокусливої, та смертельно-небезпечної. Дівочий подих обпалював йому обличчя. Зненацька він уторопав, що, хай ті її конвульсії не вщухали ні на мить, але вона більше не пручається, а, не питаючися совісті, колишеться вже в одвічному, всепереможному інстинктивному ритмі еротичного запалу й забуття. Це було так приголомшливо, так несподівано, що йому враз заперло віддих. На її обличчі — тепер прекраснім, неначе свіжа квітка, — з’явилася гримаса зовсім іншої муки, воно немов налилося соком, а напівзаплющені очі стуманіли й стали невидючими від усесильної чуттєвої знемоги.

— Caro, — хрипко промуркотіла вона, немов розкошувала в якомусь глибокому, впокоєному трансі.— О-о-о-ой, caro mio!.. [58] Любий мій!.. (іт.)

Він погладив її коси. Вона з дикою жадобою припала вустами до його обличчя. Він лизнув їй шию. Вона пристрасно обхопила його голову руками. Він відчував, що тоне, потопає в любовному вирі, а вона обціловувала його своїми вогняними, соковитими, тугими губами, видаючи в екстазі якісь невиразні, хтиві горлові звуки. Однією рукою вона пестила йому спину і намагалася пролізти під пасок, другою ж нишком, підступно обмацувала підлогу, шукаючи ножа, і нарешті знайшла! Ще мить — вона всадила б його Йоссар’янові в спину. Вона все одно жадала його смерті! Переляканий, приголомшений цією пекельною витівкою, він якось спромігся вирвати в неї з рук ножа й пошпурив його у найдальший куток кімнати. Потім, як обпечений, зірвався з місця. Обличчя в нього палало від подиву й розчарування. Він уже не розумів, чого йому більше хочеться — кинутися прожогом у двері й тікати, поки не пізно, чи знову звалитися поруч із нею на ліжко, віддавшись покірно на її милість. Однак вона звільнила його від цього болісного вибору, зненацька розридавшись. Йоссар’ян знову отетерів.