Василь Бикав - Ходільці

Шлях тим часом робивсь усе гіршим. Почалися піщані бурі; вітер і пісок забивали дихання людям, мули не хотіли йти на бархани, і їх тягло по кілька чоловік на мотузках. Люди взагалі-то мовчали, проте наближені до проводиря також уже відчували невдоволення. Декотрі з них висловлювались відверто, що шлях їхній хибний, що цією дорогою вони нікуди не прийдуть. Тоді проводир і його помічники скарали на смерть іще шістьох чоловік з табору незадоволених. Плем’я продовжувало уперто лізти вперед. Різні сумніви й нарікання вважалися зрадницькими й відповідно каралися. Більшість племені вважала, що так і треба: зраду потрібно карати. Проводир часом цілісіньку ніч виміряв по мерехтінню зірок напрямок шляху, і щоразу виходило, що йдуть вони правильно.

І справді, потрохи стало наче вільніше, спекотний вітер ущух. Бархани зробилися нижчими і вже не струменіли піском. Але невдах спіткала нова біда — стало занадто холодно. Холоднеча почалася з ночі, а вдень уже нікуди було від неї подітися. Назустріч повіяв крижаний вітер, який холодив і пронизував обличчя й груди. Люди почали хворіти на застуду, особливо малеча. Теплого одягу вони не мали, бо ішли з півдня. Старійшини сподівалися, що це тимчасово, що скоро знову потепліє. Але час минав, а тепло не приходило, навпаки, робилося все холодніше. Люди почали з приємністю згадувати той час, коли було тепло й навіть спекотно. Спекота тепер видавалась куди приємнішою за холоднечу. Південні люди, вони не знали, що це надходила зима. Не знав того і проводир, який за це незнання поплатився життям.

Задушений своїм найближчим охоронцем, старий проводир залишився у степу, а той самий охоронець на ім’я Хірт оголосив себе проводирем. Назавтра він повідомив приголомшеному племені, що напрямок змінюєтся на протилежний. Плем’я повертається назад.

Ця звістка була сприйнята людьми з величезним ентузіазмом, багато хто з них почав пригадувати, як то добре було там, звідки вони прийшли. Хірта, шануючи за його розум і відвагу, вирішили всю дорогу нести на руках, аби тільки він правильно вказував шлях. Напрямок на кожен день він визначав, орієнтуючись не на Сіріус, як це робив його попередник, а згідно з новою революційно-народною методологією — за вітром. Вибирати шлях таким чином, щоб крижаний вітер на ту пору віяв людям у спину. Це дуже сподобалось усім подорожанам, змученим холоднечею. Тим більше, що покищо холодний вітер летів з півночі, і вони йшли знайомим шляхом на південь. Їхній радості не було меж...

Правда, швидко з’ясувалося, що місцевість трохи відрізняється від попередньої, значить, плем’я трохи відхилилось убік. Почалася та сама пустеля, піски, от тільки стужа ніяк не минала. Люди знали, що десь має початися тепло, навіть спека. Проте спека не починалася. Йти ставало все важче, люди і худоба знемагали. Особливо коли почалися бархани. Знайшлись такі, котрі заходилися нарікати: не треба було повертатися. Краще б якось пристосуватися до холоднечі, може, викопати нори, як ховрахи. Новий проводир Хірт, мабуть, був розумніший за попереднього, він запровадив сувору відповідальність за недозволені розмови. Тому, хто висловлювався неправильно і тим дестабілізував громаду, відрізали язика. Без’язиких виганяли з череди племені поміж бархани, де вони хутко гинули в цілковитому мовчанні. Їхніх рідних Хірт ставив у кінець череди, де вже назбирався добрий гурт ізгоїв. Жодних прав у порівнянні з іншими вони не мали. А от тих, які схвалювали політику Хірта, ставили ближче до проводиря, і вони склали його оточення, назване елітою. На задрість іншим, еліта мала чимало різних прав та привілеїв.

Плем’я ішло марудно й довго. Люди на тому шляху народжувались і помирали. А також вели боротьбу за жебрацьку їжу, ковток води і за владу — всередині родів, у щільних лавах еліти й навіть серед ізгоїв. У кожен час з’являлися нові герої, котрі робилися начальниками. Їх, як і проводирів, узяли за звичай нести по шляху на ношах — кого день, кого тиждень, а кого й від повні до повні. Хірт — той узагалі ніколи не злазив з оздоблених гірляндами нош, звідки постійно віддавав розпорядження, робив зауваження, стримано хвалив найкращих зі своєї численної еліти. Та ніхто його за це не засуджував — усі знали, що там, нагорі сильніше віє вітер, кожен подих якого вловлює славетний проводир Хірт. Задля справедливості варто зазначити, що Хірт удосконалив систему визначення маршруту й робив це в залежності від напрямку й сили вітру, кольору неба і навіть базуючись на останніх власних снах. Збагнути таку складну систему було нікому не під силу, тож плем’я було щасливе, що йому трапився такий розумний проводир.