Костянтин Симонов - Останнє літо

Здесь есть возможность читать онлайн «Костянтин Симонов - Останнє літо» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1976, Издательство: Дніпро, Жанр: prose_military, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Останнє літо: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Останнє літо»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Останнє літо» завершує трилогію «Живі і мертві», в ньому письменник веде своїх героїв запиленими дорогами «останнього літа» Великої Вітчизняної війни.

Останнє літо — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Останнє літо», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Проведи, поки злетять, — повторив Захаров. — А ми з командуючим у війська. Таке наше діло, — сказав так, ніби, незважаючи на необхідність цього діла, відчував незручність перед небіжчиком, що не зможе провести його до літака.

Захаров назвав Бойка командуючим з таким ледь помітним, але все-таки помітним відтінком у голосі, з якого Синцов зрозумів: призначення Бойка — справа вирішена.

Так воно й було. Ще вночі і Батюк, і представник Ставки, генерал-лейтенант, що перебував у штабі фронту, дзвонили в Москву й висловили єдину думку: призначити командуючим армією генерал-лейтенанта Бойка, і чим швидше, тим краще, зважаючи на те, що зміна командуючого відбувається в розпалі операції.

Це було ще тоді, вночі, доведено до відома Сталіна, і він затвердив.

— Ходімо, передам тобі все… що в Москву зібрали… — вийшовши з хати, сказав Синцов Євстигнєєву, котрий підвівся назустріч.

Повз них із ганку спустився Захаров, сів у віліса й під’їхав до хати Бойка. Тієї ж миті з’явилася довга постать Бойка. Новий командуючий, не вітаючись із Захаровим, — певно, вже бачилися сьогодні, — ступив крок до свого віліса, що стояв перший, сів у нього, і обидві машини рвонули з місця.

Синцов і Євстигнєєв мовчки дивилися вслід машинам, що поїхали сільською вулицею. Місяць тому, приймаючи від Євстигнєєва нескладну ад’ютантську канцелярію, Синцов, хоч і не був ні в чому винен, все-таки почував незручність, займаючи його місце. Але тепер цього місця вже не існувало. І людини, при якій вони з Євстигнєєвим перебували, більше немає, і їй уже не потрібні ні помічники, ні ад’ютанти, ні ординарці, взагалі нікого не треба.

Обличчя Євстигнєєва опухло від сліз, та голова працювала нормально, й руки теж; відзначив за списком усе, що слід, забрав у Синцова чемодан, який треба було везти в Москву, і портфель з орденами, які понесуть на подушечках перед труною. Чемодан примостив біля ноги і, не випускаючи портфеля з рук, сів у віліса на заднє сидіння разом з Гудковим, що попросився провести тіло командуючого до літака. Синцов сів поруч з водієм. Та коли під’їхали до хати, де ночував Кузьмич, той вийшов і сказав, щоб Синцов пересів до нього. Хотів розпитати.

Поки їхали, Кузьмич, обернувшись до Синцова і трубкою приклавши руку до вуха, раз у раз здивовано сіпав головою, ніби ніяк не міг погодитися з тим, як усе це сталось. Потім сказав сердито:

— Війна, війна, розтуди її… І що вона тільки придумує, щоб людині життя вкоротити, навіть і не збагнеш! Хтось, як от я, вже з ярмарку їде, і все байдуже, ніякий дідько його не бере. Недавно в дивізії був, уже вдруге за тиждень, полонених дорогою знову, вважай, цілий взвод узяв. Поки вишикуватись їм наказав, якийсь їхній хрін з-за куща на мене, на генерала, з автоматом. За три метри бив — решето з мене зробив би! Так осьдечки вам, маєте, автомат у нього заїло — перекіс патрона. Потім, коли застрелили його, наказав подивитись. Так і є. Перекіс!

І через цей перекіс знову — живу. А тут чоловік у повному розквіті своїх сил — і на тобі — осколком, за п’ять верстов дістали! Хіба це справедливо? — спитав Кузьмич з такою силою співчуття до Серпіліна, ніби десь у душі зважував, кому з них двох справедливіше було б загинути.

Коли приїхали до штабу тилу й поставили труну в автобус, Кузьмич поліз туди й махнув рукою Синцову та Євстигнєєву, щоб лізли за ним. Сів збоку на відкидну лавку, що звичайно правила в цьому штабному автобусі за ліжко, скинув з голови кашкета й, тримаючи його в руках, опустивши між колін руки і низько похиливши голову, так і просидів усю дорогу до Могильова.

Синцов сидів поруч. Якщо їхати, спустивши очі, — перед очима оббита кумачем труна. В штабі тилу, в хаті, вона стояла відкрита, але перед тим, як виносити, її накрили віком і трохи закріпили в ногах і узголів’ї цвяхами. Щільно не забивали, ще там, у Москві, відкриватимуть.

Якби дивитись на дорогу, можна було б пригадати, де і що на ній було за ці дні. Де стріляли з лісу німці, де зустріли колону полонених, де застряли під час об’їзду.

І де зупинились і розмовляли з регулювальником, і де й кому була догана, і де подяка, і де за наказом Серпіліна записані до ад’ютантського блокнота нагадування, щоб подати на ордени. І де Серпілін сказав про одного чоловіка, котрий не сподобався йому, що ревізори з таких, як він, — кращих не знайдеш, а поставити його начальником служби тяги — ні чорта не потягає! Щодня після того, як узяли Могильов, сідали й їхали цією дорогою все далі й далі на захід… «А тепер повертаємось ногами вперед», — гірко подумав Синцов і, підвівши голову, дивився вже у вікно автобуса.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Останнє літо»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Останнє літо» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі
Костянтин Матвієнко
Константин Симонов - Симонов и война
Константин Симонов
Костянтин Когтянц - Монети для патріарха
Костянтин Когтянц
Костянтин Ціолковський - На Місяці
Костянтин Ціолковський
Костянтин Когтянц - Покохати відьму
Костянтин Когтянц
Костянтин Москалець - Нічні пастухи буття
Костянтин Москалець
Костянтин Москалець - Келія чайної троянди. 1989-1999
Костянтин Москалець
Отзывы о книге «Останнє літо»

Обсуждение, отзывы о книге «Останнє літо» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x