Костянтин Симонов - Останнє літо

Підполковник вискочив з намету вдягнений і підперезаний, у шкірянці з польовими погонами. Проте гімнастерки під нею, здається, не було: надягнув просто на білизну.

Доповідаючи, насилу тримав руку біля козирка.

— Вільно, опустіть руку. Поранені, а в донесенні командира рухомої групи не читав про це! Ви йому не доповідали чи він мені?

Серпілін з насмішкуватим співчуттям дивився на підполковника: як викрутиться? Як би не відповів, усе одно погано! Сказати «не доповів» — взяти провину на себе.

А сказати «доповів», звалити на іншого — теж недобре!.

— Так точно! — дивлячись в обличчя Серпіліну, після секундного вагання відрубав підполковник.

Серпілін засміявсь і, скинувши вдавану суворість, сказав Артем’єву:

— На вигляд підполковник Гусєв з ніг не валиться, але там, по дорозі, я обігнав, підходить твій медсанбат. Надішли все-таки сюди, просто на позиції, Нікольського Павла Павловича. Він у вас і тепер?

Артем’єв підтвердив, що провідний хірург медсанбату той самий, що був при Серпіліні.

— Нехай огляне підполковника Гусєва і вирішить його долю. Бо в Гусєва за штатом у полку лікар один, і той, мабуть, у жмені в командира. Який висновок накаже йому написати Гусєв, такий і напише. А все інше, крім свого поранення, доповів точно? — не перестаючи усміхатися, запитав Серпілін у Гусєва. Йому подобався цей підполковник у шкірянці, молодий, певне, сміливий та беручкий, і, незважаючи на поранення, щасливий з того, що вчора зробив.

— Усе точно, товаришу командуючий!

— Тоді покажи на місцевості. Їхати було недалеко, до узлісся. Ліс кінчався, переходив у відкрите поле, на якому розігрався вчора ввечері бій з німцями. Сліди бою було видно. Оглядаючи поле, Серпілін налічив на ньому тринадцять підбитих німецьких танків і самохідок.

— А скільки німці у вас вивели з ладу?

— Сім машин, — сказав Гусєв. — П’ять безповоротно, а дві закінчуємо ремонтувати.

Серпілін згадав, як, проїжджаючи лісом, почув стукіт молота по залізу. Самохідники клепали розірвані гусениці.

— Учора попрацювали добре, — сказав Серпілін. — А сьогодні становище ваше ще міцніше. За спиною он яка сила! — Він кивнув на Артем’єва. — Але потрібна пильна увага. На лаврах не спочивати.

— Зовсім ні. Сам не знаю, як заснув, товаришу командуючий. Винен! — зніяковілий Гусєв сприйняв слова «пильна» і «спочивати» на свій особистий рахунок.

— Що поспав, навпаки, правильно. Тим паче після поранення. Я не про це, а про дальше спостереження за противником.

Коли повернулись на роздоріжжя, Артем’єв попросив дозволу супроводити Серпіліна до танкістів, але Серпілін не дозволив, сказав: «Залишся».

Галчонок, зустрівши Серпіліна, доповів про втрати, завдані противникові, про свої втрати, тепер уже відчутні, й підтвердив, що зв’язок і взаємодія з командиром сто одинадцятої стрілецької дивізії налагоджені й на випадок подальших дій усе особисто погоджено.

Наприкінці доповів, що правофланговий батальйон доданого йому стрілецького полку перебуває на південь від шосе Бобруйськ — Могильов, у ліктьовому зв’язку з тисяча сорок четвертим стрілецьким полком сусідньої армії. Тепер кільце навколо Могильова повне.

— Домовилися з сусідом, що стик з ним не лише він, а й ми страхуємо. У нас все-таки коробочки, — сказав Галчонок про свої танки.

За ранок він просунув свої танки й піхоту, і поле вчорашнього бою залишилось у нього позаду. Картина поразки німців і тут була майже та сама, що й на шосе Могильов — Мінськ. Тільки підбитих німецьких танків і самохідок, розкиданих на ширшому просторі, ніж там, не видно було всіх одразу.

— В них, у самому Могильові, вважаємо до двох дивізій, — сказав Серпілін, — одна з них танкова. Крім того, кілька самохідних дивізіонів та інші додані частини.

Що, коли всією цією силою на тебе натиснуть? — для перевірки запитав Серпілін, хоч знав — усією силою німці вже не наваляться: дуже загрузли там, у Могильові.

Галчонок пояснив, що частину танків зарито на позиціях, зручних для ведення вогню, а частина стоїть за лісом, у резерві. Піхота окопується попереду, понад узліссям. Полкові гармати стоять на прямій наводці, а від артилерійського стодвадцятидвохміліметрового полку сидить попереду спостерігач, який зранку вже робив пристрілку по можливих напрямах руху німців.

— Шосе замінували?

— Замінували, товаришу командуючий. Не на передньому краї, а вглибині. Якщо підуть просто по шосе — спершу пропустимо, а потім, коли на міни наскочать, відкриємо вогонь із засідок, з двох боків. У борти битимемо.