Василь Биков: Круглянський міст

І він волік її, ледве не переломлюючись пополам. Бензин незвично смердів, заглушаючи лісові пахощі, і з тихим плескотом розмірено ворушився в посудині.

Спроквола, одначе, посудина все важчала. Стьопка став перебирати її в руках майже щохвилини, декілька разів зупинявся, міняючися руками, і врешті відстав. Попереду якраз трапився неглибокий, зарослий ліщиною рівчак; Маслаков з рештою перейшов по доріжці на той бік, а Стьопка спинився і поставив каністру. Напевно, треба крикнути, щоб підмінили, але він мовчав: не хотілося при Бритвіну про щось просити — могли б здогадатися самі. Студячи в повітрі пекучу долоню, він лише дивився їм услід і думав: озирнеться хтось чи ні? Ті ж один за одним лізли по схилу вгору, і тільки викараскавшись з рову, Маслаков гукнув його. Стьопка не озвався, а з затаєною образою сів біля каністри. Вони за ровом також посідали — ніхто не йшов сюди. Тоді він піднявся і, взявши каністру, помалу зійшов у рів.

Він думав, що вони дочекаються його і підуть, однак вони не ставали. Край дороги із заклопотаним виглядом сидів Бритвін, біля нього перевзувався Маслаков. Данило, обережно хапаючися за суки, поліз до струмка напитися. Зайняті розмовою, вони не звернули на хлопця жодної уваги.

— Річку під Круглянами знаєш? — питав Маслаков, перевзуваючись.

— Угу.

— Так ось там.

— Довгий той? Дерев’яний?

— Він самий.

— Навряд чи щось вийде, — подумавши, сказав Бритвін, за звичкою позираючи вниз. — Там охорона.

Стьопка збагнув, що розмова стосується їх завдання, і спідлоба пильно позирав чи то на Бритвіна, чи то на командира. Маслаков, підчепивши носком, стягнув другий чобіт, двома точними рухами загорнув шкарубку онучу.

— Охорони нема. Вчора прийшов Гальонкін з розвідки. На мосту пусто.

Насунувши чобіт, Маслаков м’яко притупнув ним по моховитій землі.

Стьопка відразу ж здогадався про сенс їхнього завдання, і йому стало зрозуміло, що спалити міст, мабуть, буде нелегко. Якщо навіть нема охорони. Там за логчиною — містечко з поліцією, звідки цей міст видний, мов на долоні. Але тепер своїм переченням хлопець не хотів підтримувати Бритвіна і мовчав.

— Удень, може, й нема. А вночі? — сказав Бритвін.

— А навіщо вночі? Ми вдень і підпалимо.

— Під носом у бобиків?

— А що? Дерево сухе — пихне, як порох! Бензину б тільки більше, — бадьоро підтвердив Маслаков і подивився на Степана.

— Товкачу, давай драгунку.

Хлопець подав гвинтівку, командир дістав фінку і колодочкою став обережно клепати під мушкою.

— Вся річ у тім, як обмізковано. А обмізкував ти так-сяк. Хитрості нема, — незадоволено зазначив Бритвін.

— Якої хитрості?

— Такої, щоб сказав — і відразу повірили, що вдасться.

— Хитрість, хитрість! Тут наважитися треба. Що раптовніше, то ліпше.

Та й справді. Що розводити якісь там хитрощі, думав Степан. Слухаючи торопку гомінку суперечку, він позбувся першого мимовільного сумніву щодо маслаковського задуму і підняв на Бритвіна ображений, майже злий погляд.

— Не такі нищили. Аж тріски летіли. І не полохалися.

Він умисне сказав так грубо й задирливо, щоб зачепити Бритвіна, над котрим тим самим стверджував якусь свою якщо й не перевагу, то принаймні невизнану ним гідність. Правда, це виглядало трохи самовпевнено, може, навіть, легковажно, але він уже відчув у собі приємний холодок мстивої рішучості і знав, що не поступиться. Бритвін насупився.

— Хто це — нищили?

— А ми.

— Дивлюсь: розумні дуже, — з'їдливо сказав колишній ротний. Було помітно, одначе, що він поводиться дуже обережно, а може, хитрить, приборкуючи в собі звичну командирську самовпевненість, яка недавно ще тримала Стьопку на відстані. Відчувши це, хлопець уже рвонув напролом, беручи на себе ще більше, аби лише допекти Бритві ну за недавню його погорду.

— Та вже ж боятися не будемо. За шкуру тремтіти.

З рову, шорхаючи кожухом у гіллі, зморено виліз Данило і став ззаду, прислухаючись до розмови.

— Що ж, побачимо! — раптом рішуче оголосив Бритвін.

— Побачите.

— Досить, годі! — цикнув Маслаков. — Прийдемо, огледимося, вирішимо на місці. Тримай рушницю.

Не встаючи, він шпурнув у Степанові руки гвинтівку, яку цього разу той зі спритним ляском ухопив за ложу.

— Тільки б дощу не було. — Маслаков подивився на небо.

Решта, крім Бритвіна, також підвели голови. Білява пелена там, здається, густіла, небосхил за рівчаком підозріло засинів. Схоже — справді збиралося на дощ.

— Ніби хмариться, — непевно сказав Данило.