Алістер Кроулі - Щоденник наркомана

Я завжди думав про коштовності, що це вульгарно. Перстень з печаткою і защіпка до краватки – для чоловіка, а для жінки – кілька дуже скромних вишуканих дрібничок – це максимум.

Утім, Лу була зовсім іншою. Вона могла вбрати на себе цього добра скільки завгодно й розкішно його носити. Вчора ввечері я купив їй пару сережок у «Картьє» – низка з трьох діамантів з дивовижним біло-синім кулоном у формі грушки. Коли вона їла, пила і говорила, вони злегка, у найвишуканішій манері, погойдувалися біля її шиї, і це не робило її вульгарною взагалі.

Я усвідомив, що як одруженому чоловікові моїм обов’язком було купити їй те перлове намисто з великою чорною перлиною посередині, а ще той перстень зі смарагдовим каменем. Як неймовірно вони б пасували до її волосся! І, звичайно, потім, коли ми повернемося до Англії, її потрібно представити при Дворі. Не те щоб ми, Пендраґони, не вважали це трішки принизливим – але це означає, що звичайно ж треба тіару.

А кравці, що шиють сукні, ви ж знаєте, які вони! Просто кінця і краю немає речам, які цивілізований чоловік повинен мати, коли він одружився! І тут я, з усіх боків, як не подивись, кандидат на допомогу для бездомних.

Я здригнувся і вийшов зі свого марення. Я набрався рішучості.

Лу істерично сміялася над якоюсь байкою про сліпого і свердло.

– Послухайте, Феклізе, – сказав я, – я б хотів, щоб ви трошки більше розказали про цю нафтову справу. Правду кажучи, я не такий уже багатий чоловік, як вам здається…

– Мій дорогий друже… – вимовив Фекліз.

– Насправді, я вас запевняю, – сказав я. – Звичайно, все було прекрасно, поки я молодикував. Скромні смаки, знаєте. Але ця маленька леді – зовсім інша справа.

– Ну, звісно, – дуже серйозно відповів Фекліз. – Так, я чудово розумію. Насправді, якщо можна так сказати, це ваш обов’язок – забезпечити собі й нащадкам безтурботне майбутнє. Але з грошима, як відомо, зараз дуже туго, особливо після війни. Що на додаток з обвалом іноземних валют, зменшенням купівельної спроможності грошей і тим фактом, що усе золото сховане у Вашингтоні, робить ситуацію доволі скрутною. Та, з іншого боку, для чоловіка зі справжніми мізками це лише одна із ситуацій, що відкриває додаткові можливості. Вікторіанський розквіт добробуту зробив усіх нас заможними без нашої особливої участі у цьому.

– Так, – визнав я, – здається, блискуча позолота цінних паперів почала лущитися.

– Ну, от що, Пендраґоне, – сказав він, підсуваючи своє крісло так, щоб бачити мене під прямим кутом і постукувати своєю «Короною» 6 6 Марка сигари. по тарілці, наводячи свої аргументи, – майбутнє лежить лише у двох речах, якщо йдеться про великі гроші. Перша річ – нафта, а друга – бавовна. Стосовно бавовни я нічого не можу сказати, але я даю фору будь-якому кашалоту, що коли-небудь пускав фонтани, дванадцять тисяч пунктів проти його чотирьох тисяч у питаннях нафти, і він піде голий і босий.

– Так, я розумію, – захоплено відповів я. – Звичайно, я зовсім не розбираюся у фінансах; але тому, що ви кажете, зовсім не бракує здорового глузду. І, здається, я маю свого роду нюх на такі речі.

– Дуже цікаво таке від вас почути, – відповів Фекліз, ніби сильно здивувашись. – Я думав те ж саме. Ми знаємо, що ви маєте неабияку сміливість, а це – найнеобхідніша річ у будь-якій грі. Заробляння грошей – це найграндіозніша з усіх ігор. Ба більше, я маю інтуїтивне відчуття, що у вас для цієї справи ще й правильний склад розуму. Ви надзвичайно кмітлива людина, ще треба таких пошукати, і маєте гарну уяву. Я не маю на увазі фантазії для божевільних розваг, а добру, продуктивну міцну уяву.

За звичайних, буденних обставин я б мав зніяковіти від такого прямого компліменту, який зробив чоловік, що, очевидно, в курсі всіх справ і тримається на рівних з найсвітлішими головами світу. Але у теперішньому стані я сприйняв його як абсолютно природний.

Лу розсміялася мені у вухо.

– І правильно, Кокі, дорогенький, – защебетала вона. – Ось де ти вступаєш у гру і перемагаєш. І мені дуже потрібні ті перлини, ти ж знаєш.

– Вона має рацію, – погодився Фекліз. – Коли закінчиться медовий місяць, приєднуйтесь до мене. Ми скидаємо плащі, вступаємо у гру, покажемо, чого ми варті й навіть трішки більше, а коли вийдемо з гри, то від Джона Рокфеллера і мокрого місця не залишимо.

– Ну, – сказав я, – немає кращого часу, як тепер. Я не хочу пхати носа, але якби я міг якось допомогти у тій вашій справі…

Фекліз похитав головою.