А що найголовніше, так це те, що ми не матимемо права на адвоката – тільки не після того, як вони обчистять багажник Кита: «Я б іще хотів додати, Ваша честь, що нами було вилучено цю неймовірну колекцію нелегальних наркотиків та небезпечних речовин у підсудних під час їхнього арешту та обшуку дев’ятьма офіцерами поліції, шість з яких було госпіталізовано… а також презентувати висновок трьох професійних наркоекспертів, обраних президентом Національної Конференції Окружних Прокурорів, проведення якої опинилося під загрозою зриву через обурливі дії підсудних… ці експерти дійшли до висновку, що наркотиків, котрі зберігалися у підсудних, вистачило б для того, щоб вбити цілий військовий взвод… так, панове, я використовую саме слово вбити, цілком розділяючи весь страх та відразу, котру ви відчуваєте, думаючи про те, як ці два ґвалтівники-дегенерати використовували весь арсенал цієї отрути, щоб повністю знищити свідомість та мораль невинної дитини, цієї бідолашної приниженої дівчинки, котра сидить перед вами… так, вони дали їй достатньо наркотиків, щоб пошкодити її мозок настільки, що вона не може згадати всі мерзенні подробиці оргії, до якої вони її примусили… а потім вони використали її, пані та панове присяжні, у своїх брудних намірах!»
5. Жахливий досвід з надзвичайно небезпечними наркотиками.
Це було нестерпно. Я підвівся і взяв свій багаж. Я відчував, що треба звалювати негайно.
Це, здається, нарешті дійшло й до мого адвоката. «Зачекай!» Гукнув він. «Ти не можеш залишити мене самого в цьому гадюшнику! Цей номер зареєстрований на моє ім’я.»
Я знизав плечима.
«Ну добре, хай йому грець,» сказав він, підходячи до телефону.
«Я подзвоню їй. Я її здихаюсь назавжди.» Він кивнув.
«Ти правий. Це моя проблема.» Я похитав головою. «Це зайшло занадто далеко.»
«Не забувай, що в тебе крутий адвокат,» відповів він. «Розслабся. Я все владнаю.» Він подзвонив у «Американу» і попросив з’єднати з 1000 номером. «Привіт, Люсі,» сказав він. «Так, це я. Я отримав твоє повідомлення… що? Ні, я задав тому виродку такий урок, який він ніколи не забуде… що?… о, ні, не мертвий, але він більше нікого не потурбує – так, я залишив його там; я віддубасив його, а потім повиривав усі зуби…»
Боже, подумав я. Не можна покладатись на чувака, накачаного кислотою.
«Але є одна проблема,» продовжував він. «Мені треба зникнути. Той козел зняв гроші з фальшивого чека і записав тебе як поручителя… так, я знаю, але не можна судити про книжку лише з обкладинки, Люсі; деякі люди гнилі зсередини… в будь-якому разі вони розшукують нас обох. Не дзвони сюди ні в якому разі; вони прослідкують дзвінок і кинуть тебе за грати… ні, я зараз же переїжджаю до «Тропікани»; я подзвоню тобі відразу ж як дізнаюсь номер своєї кімнати… так, десь за дві години; я маю поводитись природньо, інакше вони мене розкусять… швидше за все я зареєструюсь під іншим іменем, але повідомлю тебе під яким… обов’язково, відразу ж як тільки зареєструюсь… що? Звісно; ми підемо до Цирку-Цирку і подивимось на білих ведмедів; це видовище винесе тобі мозок…»
Він знервовано переносив слухавку від одного вуха до іншого: «Ні… послухай, мені треба забиратися звідси; вони вже, певно, відстежили номер… так, я знаю, що це було жахливо, але тепер все вже позаду… О БОЖЕ! ВОНИ ВИЛАМУЮТЬ ДВЕРІ!» Він пожбурив телефон об підлогу і почав волати: «Ні! Не чіпайте мене! Я не винен! Це все Дюк! Богом клянуся!» Він запустив телефоном в стіну, потім нахилився до нього і продовжив кричати: «Ні, я не знаю де вона! Напевно повернулась в Монтану. Вам ніколи не схопити Люсі! Її тут нема!» Він ще раз вдарив апарат, потім підняв трубку і протяжно застогнав, тримаючи її за фут від себе. «Ні! Ні! Тільки не цією штукою!» Він заверещав. Потім жбурнув телефоном об землю.
«Що ж,» спокійно промовив він. «Це все. Після цього вона, певно, ріже собі вени.» Він посміхнувся. «Так, мабуть ми вже ніколи не почуємо про Люсі.» Я звалився на ліжко. Його вистава добряче струсонула мене. Я навіть подумав був, що він дійсно збожеволів і повірив, що на нього напали невидимі вороги.
В кімнаті знову запала тиша. Він повернувся в своє крісло і продовжив перегляд «Місія неможлива», крутячи в руках люльку для гашишу. Вона була порожня. «Де опіум?» запитав він.
Я кинув йому сумку. «Будь економним,» попередив я. «Це остання порція.» Він пирснув. «Як твій адвокат,» сказав він, «раджу тобі не хвилюватись.» Він кивнув у напрямку ванної. «Дістань маленьку коричневу пляшечку з мого набору для гоління.»
Читать дальше