Хантер Томпсон - Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

«Не переймайтесь,» сказав я. «Ви під нашим захистом. Просто поводьтеся з цією жінкою, так як ви б поводились будь з ким, хто в біді.»

«Що?» Він почав запинатися. «А… звісно ж, звісно, я розумію, що ви маєте на увазі… так… тобто ви берете всю відповідальність на себе?»

«Звичайно,» сказав я. «А зараз я маю повернутись до новин.»

«Дякую,» пробелькотів він.

«Пришліть мені лід,» сказав я і повісив трубку.

Мій адвокат дивився телевізор і задоволено посміхався. «Молодець,» сказав він. «Тепер вони ставитимуться до нас, немов до прокажених.» Я кивнув, наповнюючи склянку Чівас Рігалом.

«Правда по телеку нема жодних новин ось уже три години,» бовкнув він.

«Той нещасний придурок певно подумав, що ми підключили якийсь спеціальний канал для копів. Ти б подзвонив і, окрім льоду, замовив ще кондиціонер на 3000 ват. Скажи йому, що наш зламався.»

«Ти забув про Люсі,» сказав я. «Вона шукає тебе.» Він зареготав. «Ні, вона шукає тебе.»

«Мене?»

«Так. Вона запала на тебе. Єдиним способом здихатися її в аеропорті було сказати їй, що ти вивезеш мене в пустелю, щоб з’ясувати стосунки – типу ти хотів прибрати мене й повністю присвятити себе їй.» Він стиснув плечима. «Блядь, мені ж треба було щось їй начесати. Я сказав їй їхати в «Американу» і чекати там на переможця.» Він знову засміявся. «Думаю вона гадає, що ти переміг. Те повідомлення було ж не для мене, правда?» Я кивнув. В цьому не було жодного сенсу, але я знав, що це правда. Все збігалося і він це чудово розумів.

Він розвалився в кріслі і дивився “Місія Неможлива”.

Я задумався, потім раптово скочив і почав пакувати речі в сумку.

«Що ти робиш?» запитав він.

«Не зважай,» відповів я. Блискавку заїло, але я різко смикнув її. Потім я взувся.

«Зачекай,» промовив він. «Господи, невже ти звалюєш?» Я кивнув. «Ти, в дідька, правий, я звалюю. Не переймайся. Я проходитиму повз рісепшн. Про тебе не забудуть.» Він різко зірвався, перехиляючи склянку з випивкою. «Добре, хай тобі грець, це вже серйозно! Де мій .357?» Я знизав не дивлячись на нього, так як був зайнятий пакуванням пляшок Чіваз Рігалю до сумки. «Я продав його у Бейкері,» сказав я. «Я винен тобі 35 баксів.»

«Господи Боже!» заволав він. «Ця штука коштувала мені сто дев’яносто клятих доларів!» Я посміхнувся. «Ти сам сказав мені звідки в тебе та пушка,» мовив я. «Пам’ятаєш?» Він зупинився, прикидаючись, що думає. «А, так,» нарешті сказав він. «Точно… той виродок у Пасадені…» Потім він знову вибухнув. «В такому разі вона коштувала мені штуку. Той примурок пристрелив федерального агента. Я врятував йому життя!... чорт, три тижні в суді і все, що я отримав – цей шестизарядник.»

«Ти дурень,» сказав я. «Я ж попереджав тебе не давати кредиту наркоманам – особливо, якщо їх судять за щось серйозне. Ти ще щасливчик, що він не віддячив тобі кулею в живіт.» Мій адвокат знітився. «Він був моїм кузеном. Присяжні визнали його невинним.»

«Чорт!» Вирвалося з мене. «Скількох людей прикінчив той нарколига відколи ти його знаєш? Шістьох? Вісьмох? Вина того малого виблядка настільки велика, що я б сам його вбив на загальних засадах. Він пристрелив того агента так само легко, як і ту дівчинку з «Holiday Inn»… і він зараз у Вентурі! [12] місто в Каліфорнії » Він окинув мене холодним поглядом. «Ти тут обережніше, чувак. Ти зараз фігню городиш.» Я засміявся, кинувши свій багаж на підлогу біля ліжка й сів, щоб допити свою порцію алкоголю. Я дійсно збирався їхати. Мені, взагалі-то, не дуже хотілося, але перспектива зустрітися з Люсі мене аж ні скільки не приваблювала… Я не мав сумніву, що вона хороша людина… дуже чуйна, з гарною душею, захованою під зовнішністю пітбуля; надзвичайно талановита, з добре розвинутою інтуїцією… Просто проблемна дівчинка, котра збожеволіла ще до свого вісімнадцятого дня народження.

Я особисто нічого не мав проти неї. Але я знав, що вона була здатна – зважаючи на всі обставини – засадити нас двох щонайменше на двадцять років, розповівши зворушливу історію, якої ми й не знатимемо аж до самого слідства: «Так, ці двоє чоловіків, що на лаві підсудних, дали мені ЛСД і завезли до готелю…»

«І що ж вони зробили потім, Люсі?»

«Я не пам’ятаю, Ваша честь…»

«Справді? Можливо цей документ від окружного прокурора освіжить твою пам’ять, Люсі… Це заява, яку ти зробила офіцеру Сквейну після того, як тебе знайшли голою в пустелі біля Міду [13] Мід - водосховище за 48 км від Лас-Вегасу. Найбільше водосховище в США .»

«Я точно не знаю, що вони робили зі мною, але пам’ятаю, що це було жахливо. Один з них підібрав мене в аеропорті Лос-Анджелесу; це він дав мені таблетку… а інший зустрів нас у готелі; він сильно пітнів і говорив настільки швидко, що я не могла зрозуміти чого він хотів… Ні, сер, я точно не можу згадати, що вони зі мною робили, тому що я все ще була під дією наркотиків… так, сер, ЛСД, який вони мені дали… Здається, я була голою протягом довгого часу, можливо навіть увесь той час, що вони тримали мене там. Здається це було ввечері, тому що я пам’ятаю як вони дивились новини. Так, сер, новини з Волтером Кронкайтом, я пам’ятаю його обличчя в телевізорі…» Ні, я не був готовим до цього. Ніхто з присяжних не матиме сумнівів у її показаннях, особливо підкріплених потоками сліз та жахливими кислотними флешбеками. А той факт, що вона не пам’ятає, що ми з нею робили неможливо заперечити. Суд дізнається, що ми зробили. Вони читали про таких як ми в дешевих детективних романах за 2,95$ і бачили таких типів у 5-доларовій порнусі.