Хантер Томпсон - Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

Поліція стверджує, що ввечері в середу Іннз знаходився в глибокому депресивному стані й був на стільки нечутливим до болю, що навіть не кричав видавлюючи собі очі.

Першочерговим завданням було позбутися Червоної Акули. Вона була дуже помітною. Занадто багато людей могли впізнати її, особливо поліція Лас-Вегасу; хоча, наскільки їм було відомо, вона була вже у Л.А. Востаннє була помічена на трасі Interstate 15 біля Долини Смерті. Зупинена й попереджена в Бейкері патрулем… а потім раптово зникла…

Я подумав, що останнім місцем, де б вони її шукали, була парковка для прокатних автомобілів в аеропорті. Мені в будь-якому разі було потрібно туди, щоб зустріти свого адвоката. Він мав прилетіти з Л.А. по обіді.

Я їхав дуже акуратно, ледве стримуючись від раптових прискорень та зміни смуг, намагаючись не викликати підозри, і коли я потрапив туди, то припаркував Акулу між двома старими автобусами ВПС, на «другосортне місце» за півмилі від терміналу. Дуже високі автобуси. Заховався від паскуд якомога надійніше. Невеличка прогулянка ніколи не зашкодить.

До того часу, як я дістався до терміналу, я вже обливався потом. Але нічого незвичайного в цьому не було. Я завжди добряче пітнію в жаркому кліматі. Одяг наскрізь мокрий від заходу до світанку. Спершу це мене непокоїло, але коли я звернувся до лікаря й описав свою денну норму алкоголю, наркотиків та іншої отрути, він сказав мені повертатись, коли я зовсім перестану пітніти. Це вже буде тривожним симптомом, пояснив він – ознака того, що видільна система мого організму остаточно вийшла з ладу. «Я надзвичайно сильно вірю в природні процеси,» сказав він. «Але у вашому випадку… я ще не мав подібних прецедентів. Треба просто почекати й побачити, що буде далі, а потім працювати з тим, що лишиться.» Я провів близько двох годин у барі поглинаючи Криваву Мері, немов восьмициліндровий двигун, та спостерігав за літаками з Л.А. Я не їв нічого, крім грейпфрута протягом останньої доби, тому моя голова літала вже десь далеко.

Краще слідкуй за собою, подумав я. Є певна межа витривалості людського організму. Ти ж не хочеш, щоб в тебе з вух пішла кров прямо тут і зараз. Тільки не в цьому місті. В Лас-Вегасі вбивають всіх слабких та хворих.

Я розумів це й тримався навіть коли відчував, що разом з потом з мене зараз поллється кров. Але це минулось. Я побачив як офіціантка занервувала, тому примусив себе встати й незграбно поплестися з бару. Мого адвоката ніде не було видно.

Спустився вниз до відділу оренди VIP автомобілів, де я обміняв Червону Акулу на Білий Кадилак-трансформер. «Це прокляте Шевроле принесло мені багато клопотів,» сказав я їм. «Мені здається, що люди насміхаються з мене, особливо на заправках, коли мені доводиться підіймати дах вручну.»

«Що ж… звісно,» сказав чоловік за касою. «Я гадаю, що вам необхідний один з наших Mercedes 600 Towne-Cruiser Special з кондиціонером. Ви навіть можете самі його заправити, якщо бажаєте; ми надаємо таку можливість.»

«Я що, схожий на клятого нациста?» відповів я. «Мені треба або справжня американська машина, або нічого!» Вони відразу ж запропонували білий Coupe de Ville, повністю автоматичний. Я міг сидіти у водійському кріслі з червоної шкіри і керувати всіма процесами за допомогою лише однієї кнопки. Чудова машина: купа високотехнічних прибамбасів та дорогих спецефектів. Заднє вікно вистрибувало від одного дотику, неначе жабка. Білий брезентовий дах підіймався й опускався, неначе американські гірки. Панель приладів була нафарширована різноманітними незрозумілими лампочками, лічильниками й циферблатами, котрих я не розумів – безсумнівно, я сидів у супер-машині.

Кадилак не міг так швидко рушати з місця, як Червона акула, але варто було йому лише досягнути восьмидесяти, як він перетворювався на чисте пекло на колесах… їхати на цьому елегантному, блискучому автомобілі через пустелю було те саме, що гнати вночі на старому каліфорнійському «Зефірі» [8] Назва поїзда-експреса обтічної форми компанії "Берлінгтон рейлуей" [Burlington Railway], який в першому рейсі на лінії Денвер - Чикаго, присвяченому відкриттю виставки "Століття прогресу" [Century of Progress Exposition, Chicago's], встановив рекорд швидкості для свого часу. . Я розрахувався кредитною карткою, яка, як можна здогадатися, була фальшивою. Просто мене ще не внесли у Великий Комп’ютер, тож все було законно.

Я вже уявляв собі телефонну розмову між двома сервісами: «Алло. Це служба оренди VIP автомобілів Лас-Вегасу. Ми дзвонимо вам, щоб перевірити номер 875-045-6169. Просто звичайна перевірка, нічого екстраординарного… (Довга пауза на тому кінці дроту. Потім:) Срань господня!»