Світлана Поваляєва - БАРДО online

Юра відчуває сонячне тепло і котячі погляди — всі коти і кошенята у дворі без сумніву її бачать — кошенята схоплюються на рівні прямі лапи, вигинають спини — стають у бойову позицію, їхні мудрі виссані вагітностями мами розслаблено і байдужо мружаться, ніби ось-ось чхнуть, а тоді широко й незмигно розплющують очі, пильно дивляться, мовби повторюючи про себе мантру. Чому тоді люди не бачать? Чому не бачить священик? Юра зазирає до перших-ліпших вікон сталінки за номером «8–2» — і картинка фокусується. Юра ще на городі периферійно зауважила, що коли простір фокусується у картинку, то мовби падає запона чи насувається стіна — він робиться пласким і вбогим, а чіткість його оманлива, бо кількість найдрібніших деталей створює чутний і відчутний шум, фон, комашіння. Юра дивиться на предмети й до кожного має тільки одне питання: «Навіщо це?»

Юрина однолітка — Алка, здається, її звуть, краля з паралельного класу, — водночас говорить по телефону, фарбує нігті й злодійкувато похапцем курить у вікно. Жодної з цих дій Юра не розуміє. Концентруватися і на діях, і на звуках нараз — складніше, ніж нараз курити, малювати нігті й говорити. Так Юрі здається. І тому вона просто слухає.

— …кажу тобі, після вчорашнього він до мене навіть не підійшов. На великій перерві навіть не дивився у мій бік… да, баба каже, шо так ходять прастітуткі, ну ти розумієш, я всі шмотки ховаю на ключ — бо спалить… нє, коли помітила на мені знову той топік прозорий, да, дольчеґабана отой, рожевий, бо вона його викинула, а я зі смітника витягла, рилася тоді як бомж… да, то почала з молитвами спалювати все, що у ванній на трубах знайде, прикинь, дві пари стрінґів — і з бутіка памела, а не з базара, — сука, лапнула, підпалила в каструлі для супу і давай над ними молитися — над трусами! Екзорцистка, блін!.. карочє, виходь за годину на точку — він там тоже сьогодні буде м’яч ганяти, я тобі поставлю — я купу нових рінґтонів закачала…

Наступне вікно. Нікого. Ще одне. На облущеному підвіконні — кішка вигрівається на сонці, а за нею — якийсь тьмяний скулений простір, ніби це не кухня сталінки з триметровою стелею, а кухня хрущовки, де висота стелі пасувалася до макітри середньостатистичного радянського піґмея з невиліковним ідеологічним алкоголізмом і цирозом у перспективі. Юра зазирнула — будь-що побачене цілковито всмоктує і тримає її увагу, — кішка схопилася на рівні, засичала й чкурнула з підвіконня геть.

За столом сидить старий чоловік і дивиться поперед себе, мов той кіт — незмигно і якось мертво. Чоловік обкручений рушниками, дротами, нитками, з нього навсібіч стирчать в’язальні спиці, мов з їжака-вуду. Цей чоловік заповнює собою весь простір, і він є біль. Такий густий і нестерпний, що дроти, рушники і спиці вібрують, наче під електричною напругою. Вібрують і гудуть. У цій людині падає злива — холодна, безпросвітна, як у листопаді. Чоловік обіймає камінь-кругляк, похмуру важелезну сіру брилу. Вібрація брили найдужча. Він шепоче: «Доню, донечко моя пухнаста, дороге моє дитя, що ми зробили з тобою, доню!..»

Юра обійняла чоловіка, огорнула собою, наче хмарина — гору, й завібрувала разом з ним, зійшла зливою від болю, якого завдав їй той електричний струм. «Тату! Татку! Дорогий мій, не плач! Я тебе так люблю! Ти ні в чому не винен, тату!» Чоловік шарпнувсь, ніби прокинувся. Притис кулаками повіки, зітхнув тяжко й закашлявся надривним кашлем системного курця. Юра відчула, як її прохромлюють скалки простору, як її заповнює безрадісний сірий дим. «Він мене не бачить! Він не чує мене! ТАТУ!» Чоловік тяжко звівся і почовгав до кухонної шафки. За ним, напнувши кодоли і нитки, зі скреготом потяглася брила. Він прямо всередині шафки, озирнувшись на двері, налив з карафки прозорої рідини до маленького келишка і, ховаючись за дверцятами, вихилив. В одвірок, мов з екскаваторного ковша ринув сельовий потік — земля, глина, камінці, сміття, — ринув бруд. Голова майже лисої жінки з невротично настороженим поглядом розірвала напнуту струну вуст, на лиці утворився чорний отвір, і з отвору вихлюпнулася цівка жовчної глинистої в’язкої рідини впереміж з камінчиками і мокрими курячими пір’їнами.

— Шурік, ти що, пив?

Юрин тато повернувся за маґнітом важкого погляду.

Юра сидить у ванні й підкидає у воді пальцями ніг великий кип’ятильник. Це така електрична залізна спіраль для кип’ятіння води. В минулому столітті нею користалися мешканці гуртяг, готелів, будівельних фургончиків, санаторіїв, лікарень і в’язниць — усі, хто опинився поза кухонно-хатнім комфортом у тимчасовому чи довічному відрядженні. Утім, усі люди довічно перебувають у тимчасовому відрядженні, говорить Юрі голос, дуже подібний на її власний. Електрична розетка знаходиться на рівні простягнутої вгору руки. Імовірно, її монтували під пральну машину або фен, чи електробритву попри всі правила пожежної, чи ще якої там безпеки. Я хочу сказати, говорить Юра, що мені байдуже, що ви там понавигадували у своїх науках. Я вважаю, що комплекс Електри — це комплекс тотального непорозуміння з людським світом, тому що той, хто зрікся матері, не може по-справжньому народитися — блукатиме при світі, мов кульова блискавиця, і знищуватиме все, до чого притягнеться подихом, порухом, поглядом, навіть думкою. Всі люди є нашими матерями в минулих життях, усі всім матері з безпочаткових часів. Юра ніколи б не могла сказати такого, тим більше так сказати. Я дуже лю. своїх діда і бабу, говорить Юра до батьків. Смерть бабці від мене ви приховали. Дідусь помер незабаром після неї. Просто на вулиці. Його тіло розшукали днів через дев’ять, по завершенні всеімперської алкогольної вакханалії на травневі ковени. Бачите, я все знаю! Я розумію ваш стан, але ототожнитися з ним не з… мо… гла… жу… Бо виджу, що у людській смерті зовнішні обставини нічого не важать. І тим більше для трупа будь-які події вже — ніщо. Кремація — ось єдине, що варто робити із зужитими упаковками. Екологічно. Не дивно, що ви, мої батьки, вважа… ли… є… те… мете… мене бездушною потворою, виплодком сатани. Сатана — це з вашого християнського лексикону, котрим я не послуговуюся (що лише зміцнило вашу переконаність у моїй потворності і нелюдськості). Тринадцять шоколадок. Йіви.