Еріх Ремарк - Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю

І він почав інструктувати мене щодо своєї стратегії. Твори, що він їх сьогодні хотів показувати, я мав заносити в кімнату з мольбертами. Після четвертої чи п’ятої картини він попросить мене принести з кабінету Деґа. Я ж мав нагадати йому, що картина висить у спальні пані Сильвере.

— Якнайбільше розмовляйте французькою, — напучував він мене. — Але коли я вас запитаю про картину, відповідайте англійською, щоб клієнт усе зрозумів.

У двері подзвонили.

— Це він, — сказав Сильвере. — Чекайте тут, нагорі, поки я вас покличу.

Я повернувся до кімнати, де на дерев’яних стелажах одна біля одної стояли картини, і сів на стілець. Сильвере пішов униз зустрічати клієнта. Тут було лише одне віконечко з матовим склом, та й те густо заґратоване. Мені здавалося, ніби я сиджу в тюремній камері, де для різноманітності зберігалися картини за сотні тисяч доларів, — це, звісно ж, суттєво змінювало її вигляд. Молочне світло нагадувало мені каземат, у якому я через нелегальне перебування без документів просидів у Швейцарії два тижні, — типове правопорушення для кожного емігранта. Там було чисто, камеру опалювали і смачно годували — я б охоче просидів там значно довше. Але однієї буремної ночі рівно через два тижні мене відвезли до Аннмасса, що на кордоні з Францією, дали одну цигарку і добрячого копняка: «Марш до Франції! І щоб у Швейцарії ноги твоєї ніколи не було!»

Мабуть, я задрімав. Задзеленчав дзвоник. Водцрчас я почув, як Сильвере із кимсь розмовляє. Я зайшов усередину. Там сидів огрядний чоловік із великими червоними вухами і маленькими свинячими очима.

— Мсьє Росс, — соловейком проспівав Сильвере. — Принесіть, будь ласка, світлий пейзаж Сислея.

Я приніс картину і поставив її перед ними. Сильвере довго мовчав, спостерігаючи крізь вікно за хмарами.

— Подобається? — запитав спроквола. — Одна з найкращих картин Сислея. «Паводок» — мрія кожного колекціонера.

— Лайно, — зронив клієнт іще знудьгованіше за Сильверса.

Антиквар усміхнувся:

— Та й критика відповідна.

— Мсьє Росс, — звернувся він до мене французькою. — Заберіть, будь ласка, цього розкішного Сислея.

Я ще хвильку почекав, думав, Сильвере загадає ще щось принести. Але оскільки він нічого не сказав, я вийшов з кімнати, встигнувши почути, як Сильвере звернувся до гостя:

— Ви сьогодні не в настрої, містере Купер. Відкладімо все до наступного разу.

«Але ж і хитро, — думав я у молочному світлі своєї камери, — тепер доведеться Куперу попріти». За деякий час мене знову покликали; я заносив картини одну за одною, а вони курили «Партаґас» — найкращі Сильверсові сигари. Нарешті настав час і моєї репліки.

— Містере Сильвере, цього Деґа тут немає, — сказав я.

— Як це немає? Звісно ж, він тут.

Я підійшов ближче, нахилився до його вуха і досить чітко прошепотів:

— Картина нагорі, у спальні місіс Сильвере…

— Де?

Я повторив французькою, що картина висить у спальні пані Сильвере.

Сильвере стукнув себе по чолу.

— Ой, точно, мені це зовсім з голови вилетіло. Тоді нічого не вийде…

Моєму захопленню не було меж. Сильвере знову передав ініціативу Куперу. Він не сказав, щоб я приніс картину, не пояснив, начебто збирається подарувати її дружині чи що робота вже належить їй. Він просто облишив цю тему і вичікував.

Я знову пішов у свою комору і почав чекати. Мені здавалося, що Сильвере тримає на гачку акулу, і я не міг сказати напевне, чи вона його не проковтне. Щоправда, в антиквара позиція була вигідніша. Єдине, що могла зробити акула, це перегризти жилку і втекти. Що Сильвере продасть щось дешевше, було виключено. Хоча акула і вдавалася до вигадливих спроб. Оскільки двері були трохи відчинені, я чув, як розмова перейшла в економічне русло, потім зайшлося і про воєнний стан. Акула пророкувала найгірше: банкрутство біржі, борги, нові видатки, нові битви, кризи і навіть загрозу комунізму. Словом, краху зазнає все. Тільки готівка збереже свою вартість. Для переконливості він навіть згадав про важку кризу тридцятих років: хто мав готівку, той почувався, як справжній король, — міг усе купити за півціни, за третину чи й за чверть. Акула замислено зауважила:

— А предмети розкоші, як от меблі, килими чи картини — навіть за десяту частину вартості.

Сильвере незворушно запропонував коньяк.

— А потім ці речі знову подорожчали, — сказав він. — А гроші знецінилися. Ви й самі добре знаєте, що гроші нині на половину дешевші за тодішні. Натомість вартість картин зросла вп’ятеро і навіть більше. — Він засміявся солодкуватим фальшивим сміхом. — Так, так, інфляція! Вона почалася дві тисячі років тому і триває досі. Так уже повелося — цінності зростають, гроші падають.