Еріх Ремарк - Життя у позику

— Вона віддавна має бути в лікарні, - сказав професор. — Краще залиште її тут.

— Але вона не хоче лишитися. Хоче повернутися наверх.

Лікар знизав плечима.

— Як вважаєте. Але я прошу взяти санітарку.

Волков пообіцяв, але знав, що не візьме її. Він не ставився до життя аж з такою пошаною, щоб не знати, що надмірна дбайливість може вбити хворого так само, як її відсутність. Трактування Ліліан як вмирущої було б гіршим, ніж ризик їхати з нею автом.

Коли повернувся, вона привітала його веселим обличчям. Відколи прояви хвороби загострилися, вона повеселішала, мовби таким чином згладилося відчуття провини з приводу смерті Клерфе. «Біль після втрати когось, — думала вона з легкою іронією, — стає більш стерпним, якщо людина знає, що їй самій лишилося недовго жити». Навіть почуття бунту проти хвороби зникло після смерті Клерфе. Ніхто не міг втекти, як хворий, так і здоровий, що давало парадоксальну рівність шансів.

— Бідний Борісе! — зітхнула. — Що тобі сказав лікар? Що я не витримаю подорожі?

— Щось у цьому сенсі.

— Я усе витримаю. Хоч би наперекір його пророкуванню. І я ще житиму довго.

Волков поглянув на неї розчулено.

— То правда, душко. Я теж це відчуваю.

— Добре. Тоді налий мені горілки. — Вона підсунула йому свою склянку. — Але з нас окозамилювачі, - сказала згодом. — Кожен з нас має свій дрібний фортель! Зрештою, що нам залишається? Якщо вже людина боїться, то може принаймні добути з цього страху якийсь ужиток. Якийсь феєрверк, якийсь блеф або якусь малу премудрість, яка незабаром розтане.

Дуже лагідного, теплого дня вони поїхали в гори. На середині перевалу на самому закруті вони зустріли авто, яке зупинилося, щоб їх пропустити.

- Ґольманн! — вигукнула Ліліан. — То ж Ґольманн!

Чоловік в другому авті підняв очі.

— Ліліан! І Боріс! Я припаркую авто, — гукнув Ґольманн. — Почекайте на мене.

Він від’їхав трохи далі і повернувся пішки.

— Що сталося, Ґольманне? — запитала Ліліан. — Куди то ви їдете?

— Я здоровий. Мені знову запропонували контракт!

— Контракт? Від кого?

— Від нашої старої фірми. Вчора вони зателефонували. їм бракує гонщика. — Ґольманн помовчав. Потім відгорнув волосся дозаду. — Торріані вже мають, тепер хочуть спробувати, чи і я надався б. Як добре піде, незабаром їздитиму на невеликих перегонах. Потім на більших. Прошу тримати за мене великі пальці. Тішуся, Ліліан, що міг ще з вами поговорити!

Вони побачили його ще раз, піднявшись на вищий закрут, як з’їжджає додолу, наче голуба комаха, щоб зайняти місце Клерфе, так само, як і Клерфе зайняв місце після когось, а хтось інший займе колись місце Ґольманна.

Ліліан померла за шість тижнів одного сонячного дуже світлого полудня, такого тихого, мовби краєвид затамував подих. Померла швидко і несподівано, наодинці. Боріс спустився ненадовго в село. Коли повернувся, застав її мертву на ліжку. Її обличчя було спотворене, вона задихнулася під час кровотечі, руки мала скорчені біля горла. Але трохи згодом її риси розгладилися, і обличчя стало таким прекрасним, яким ніколи його Боріс не бачив. Він був упевнений, що Ліліан була щаслива, якщо людину можна коли-небудь назвати щасливою істотою.

Еріх Марія Ремарк

ЖИТТЯ У ПОЗИКУ

Роман

Переклад з німецької Роми Попелюк та Юрія Винничук

Бузок

Бібліотека Українця «Золота Колекція»

Львів — 2014

ЗМІСТ

Рома Попелюк

Письменник для душі З

Е.М. Ремарк

ЖИТТЯ У ПОЗИКУ…………………………..5

Рома Попелюк

Еріх Марія Ремарк Життя у позику

Література світового класу

Текст: Еріх Марія Ремарк Переклад з німецької Роми Попелюк та Юрія Винничука Редактор: Юрій Винничук Обкладинка: Юлія Починок Верстка: Наталія Данчишин

«Бузок. Бібліотека українця. Золота колекція», видання дев’яте, 2014 Засновник: ТзОВ «Експрес Мультимедіа Груп»

Видавець: ТзОВ «Експрес Медіа Принт»

Свідоцтво: серія КВ № 19874-9674 Р Адреса: вул. Володимира Великого, 5-а, м. Львів, 79026 Тел./факс: (032) 297-47-01 E-mail: buzok@expres.ua

Друкарня: вул. Свободи, 5, с. Рясна-Руська,

Яворівський р-н, Львівська обл., 81085, тел.: (032) 291-30-45

Замовлення № 19911 Тираж 4015 Передплатний індекс 68968

Еріх Марія Ремарк (Еріх Пауль Ремарк, 1898 — 1970) — відомий німецький письменник, який приніс із собою в літературу поняття «втрачене покоління».

У1916 році пішов на фронт, був поранений, довго лежав у шпиталі. Після війни працював муляром, автогонщиком, журналістом, перевозив надгробні пам'ятники, грав на органі в каплиці.