Віктор Гюґо - Знедолені

Друге запитання: чому Жан Вальжан прийшов на барикаду? Тепер перед схвильованою уявою Маріуса чітко постав цей спогад. Жан Вальжан був на барикаді, але він не брав участі в битві. Що ж його привело туди? На це запитання Маріусові відповів привид Жавера. Маріус тепер виразно пригадав, як з’явився в розпалі битви Жан Вальжан, ведучи з барикади зв’язаного Жавера, і потім за рогом вулички Мондетур пролунав пістолетний постріл. Між шпигом і каторжником, певне, існувала давня ненависть. Вони заважали один одному. Жан Вальжан прийшов на барикаду, щоб помститися. І з’явився він пізніше за інших, мабуть, довідавшись, що Жавер потрапив у полон. І Жан Вальжан убив Жавера.

І нарешті, третє запитання — воно терзало Маріуса, мов розпечені обценьки. Як могло статися, що життя Жана Вальжана довго було поєднане з життям Козетти? Яка темна гра провидіння звела докупи дитину й такого чоловіка? Яким чудом могла злитися доля невинного юного створіння з долею запеклого грішника? Хто міг прив’язати ягня до вовка і — явище навіть загадковіше — привернути вовка до ягняти? Адже вовк любив ягня, люте створіння обожнювало створіння слабке. Цілих дев’ять років страховище охороняло янгола. Хто він такий — цей Каїн із ніжним серцем? Цей розбійник, що оберігав і плекав невинність?

Не знаючи відповіді на це запитання, Маріус заспокоював свої сумніви тим, що шляхи Господні недовідомі. Бог сам обирає засоби, й Він не зобов’язаний звітувати перед людиною. Жан Вальжан справді виховав Козетту й до якоїсь міри був творцем її душі. Ну то й що? Робітник був потворний, але робота виявилася чудесною. Бог створив чарівну Козетту, а її вихователем настановив Жана Вальжана. Йому заманулося обрати собі дивного помічника. А що в цьому такого? Хіба гній не допомагає виростити троянду?

Маріус обожнював Козетту, він володів Козеттою. Козетта сяяла чистотою й невинністю. Хіба цього не досить? Що йому до особистих справ Жана Вальжана? Сахаючись фатальної тіні цього чоловіка, Маріус чіплявся за його ж таки слова: «Я ніхто для Козетти. Десять років тому я навіть не знав, що вона існує на світі».

Жан Вальжан був випадковим перехожим. Він сам так сказав. Ну ось він і пройшов мимо. Провидінням для Козетти стане віднині Маріус.

Не можна сказати, що Маріус не намагався знайти якісь виправдання для Жана Вальжана. Та думки його неминуче поверталися до одного: це був каторжник, тобто істота, відкинута на саме дно суспільства. Хоч Маріус і був демократом, проте він беззастережно засуджував усіх, хто в чомусь завинив із погляду закону. Маріус ще не вмів відрізняти закон від права, справедливість у людському розумінні від справедливості Божої. Він вважав, що довічне покарання і суспільне прокляття — це необхідні умови для існування цивілізації. Маріус стояв ще на цьому щаблі духовного розвитку, хоч мав неминуче піднятися вище, тому що був добрий і від природи схильний у всьому докопуватись до істини.

У світлі таких уявлень Жан Вальжан здавався йому створінням відразливим і потворним. Каторжник. Це слово звучало для Маріуса трубним голосом правосуддя, й кінець кінцем він відвернувся від Жана Вальжана.

Слід відзначити, що Маріус не поставив Жанові Вальжану двох-трьох запитань, які мали вирішальне значення. І не тому, що вони його не цікавили, — він їх боявся. Жондретів барліг? Барикада? Жавер? Хто знає, яке жахливе світло пролили б на події правдиві відповіді Жана Вальжана на такі запитання? Чи не відбилися б і на янгольському чолі Козетти відблиски пекельного полум’я? Маріус і так довідався надто багато. Тепер йому куди дужче хотілося все забути, ніж прояснити.

Перебуваючи в такому душевному стані, Маріус із тривогою думав про те, що цей чоловік і далі підтримуватиме взаємини з Козеттою. Він картав себе за невиправдану слабість, що штовхнула його на фатальну поступку. Він дозволив собі розчулитись. Він припустився помилки. Йому слід було відштовхнути Жана Вальжана. Маріус був невдоволений собою.

Що ж тепер робити? Він не міг змиритися з думкою, що Жан Вальжан навідуватиме Козетту. Навіщо йому цей чоловік? Проте він дав обіцянку, а слова, даного навіть каторжнику, треба дотримуватись. І все ж таки насамперед він має подбати про Козетту.

Маріус ніяк не міг виплутатися з цього клубка думок. Його опанувала глибока тривога. Приховати її від Козетти було нелегко, але кохання — великий талант, і Маріус зумів не виявити свого хвилювання.

Наче мимохідь він поставив кілька запитань Козетті, чистій і невинній, мов горлиця; слухаючи розповіді про її дитинство та юність, він усе більше переконувався в тому, що ставлення до неї каторжника було взірцем батьківської доброти й ласки. Отже, Маріус угадав правильно. Цей зловісний будяк любив і оберігав чисту лілію.