Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

— Комода, на якій стоїть квітка, теж гарна, здається, — це ампір? — спитала принцеса, вона не була обізнана з працями Дарвіна й дарвіністів, і тому жарти Оріанині до неї не доходили.

— Гарна, еге ж? Я дуже рада, що вона вам до вподоби, — відказала дукиня. — Гарний зразок. Признаюся, я завжди любила стиль ампір, навіть як він вийшов з моди. Пригадую, як кипіла моя свекруха, коли я звеліла спустити зі стриху увесь гожий ампір, який Базен одідичив по тітці Монтеск’ю, й умеблювати крило палацу, де я мешкала.

Дук посміхнувся. Очевидно, пригадав, що все було зовсім інакше. Та оскільки шкилювання принцеси де Лом з несмаку свекрухи стало традиційним протягом короткого часу, коли дук був закоханий у дружину, то від того кохання досі вціліла лише легка зневага до розумових здібностей матері, не позбавлена принаймні великого схиляння й синівської поштивосте.

— Ієнське панство має такий самий фотель із жируванням Веджвуда, — гарний, але я волію свій, — сказала дукиня тим самим безстороннім тоном, ніби жоден фотель їй не належав. — Зрештою, визнаю: вони мають меблі куди кращі за мої.

Принцеса Пармська не пустила пари з уст.

— Ага, ваша високість не знає їхньої колекції. О, вашій високості треба неодмінно вибратися туди зі мною. Це одна зі славних пам’яток паризьких, це живий музей.

Пропозиція одвідати Ієнських була однією з найбільших, щиро ґермантських зухвальств на озброєнні дукині, бо для принцеси Пармської Ієнські були чистими узурпаторами: їхній син носив, як її рідний син, титул дука Ґвастальського! Ось чому дукиня, мовивши це зухвальство, не утрималася (її чудасіюван-ня було їй куди любіше за принцесу Пармську), аби не кинути на інших гостей задерикуватого, сміхотливого погляду. На відповідь гості силкувалися всміхнутися, вражені, захоплені, а надто ущасливлені тим, що стали свідками Оріаниного «останнього коника», коника, якого можна переповідати «живцем». А втім, цей вибрик не заскочив їх зненацька, вони знали, як дукиня вміла визискувати забобони Курвуаз’є задля успіху, який викликав би вселюдську цікавість і тішив її гонор. Хіба вона в останні роки не примирила принцесу Матильду з дуком Омальським, який написав до рідного принцесиного брата славетного листа, де, зокрема, зазначалося: «У нашій родині всі чоловіки зухи і всі жінки цнотливиці»? Отож княжата залишаються княжатами, навіть коли нібито пробують забути про це: дук Омальський і принцеса Матильда, зійшовшись у дукині Ґермантської, так сподобалися одне одному, що ходили потім у гості одне до одного, виявивши ту саму здатність забувати минуле, що її показав Лю-довік XVIII, призначивши міністром Фуше, який голосував за смерть його брата. Дукиня Ґермантська сподівалася зблизити принцесу Мюрат із королевою неаполітанською. Наразі принцеса ІІармська бентежилася так само, як бентежилися б спадкоємці нідерландської та бельгійської корони, тобто принц Сванський і дук Брабантський, якби їм збиралися відрекомендувати пана де Маї-Неля, принца Оранського, і пана де Шарлюса, дука Брабантського. Але тут Оріана, якій Сванн і пан де Шарлюс (хоча той знати не хотів Ієнських) на превелику силу прищепили смак до стилю ампір, скрикнула:

— Пані, повірте, ви радітимете великою радістю від цього! Признаюсь, я завжди мліла перед стилем ампір. Але у Ієнських це вже якась мрія, сон. Це щось... так би мовити... те, що було винесене єгипетською експедицією, те, що дійшло аж до нас з античности, все, що затопило наші оселі, сфінкси на ніжках фотелів, змії, обвиті круг канделябрів, здоровецька Муза, яка подає тобі підсвічника для гри в буйот або любісінько залізла на коминок і злягла ліктем на дзиґарі, а потім усі ці помпейські посвіта-чі, ліжечка у вигляді човників, наче знайдені в Нілі, такі ліжечка, що здається, буцімто в одному з них оце покажеться Мойсей, античні квадриги, що галопують по нічних столиках...

— На меблях ампір не дуже зручно сидіти, — одважилася зауважити принцеса.

— Незручно, — погодилася дукиня Ґермантська, — але, — додала вона з усмішкою, — я люблю, як мені зле сидиться на цих магоневих фотелях, покритих вишневим оксамитом або зеленим єдвабом. Мені до вподоби недогода, якої зазнають вояки, віддаючи перевагу курульним стільцям, схрещуючи у величезній залі лікторські різки і складаючи лаври на лаври. Запевняю вашу високість, що в Ієнських ви ні на мить не замислюєтеся про те, зручно там сидіти чи незручно, бачачи перед собою фреску, а на фресці зображення цього бабиська Вікторії. Мій малжонек скаже, що я препогана роялістка, але я, власне, жінка не добромисна і ручаюся, що в тих людей, зрештою, тобі починають подобатися всі ці Я, усі ці бджоли. Хай Господь мене милує, але скільки років нами верховодили царі, а нас не розпопадили славою, отож ці лицарі, які наносили такі купи вінків, що обвішували ними навіть бильця кріселок, мали, як на мене, якийсь шик! Ваша високість має туди піти!