Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

— Але ж Віктор Гюґо не такий реалістичний, як Золя? — спитала принцеса Пармська.

На ім’я Золя жоден м’яз не здригнувся на виду пана де Бот-реїса. Генералове антидрейфусарство вкорінилося в ньому так глибоко, що промовляло саме за себе. Доброзичлива його мовчанка, коли хтось порушував цю тему, розчулювала невігласів тією самою делікатністю, яку виявляє священик, утримуючись нагадувати нам про обов’язки християнина, фінансист, намагаючись не хизуватися своїми оборудками, силач, коли він з нами чемний і не частує нас кулачиськом.

— Оскільки мені відомо, ви родич адмірала Жюр’єна де ла Ґрав’єра, — сказала мені з міною обізнаної людини пані де Ва-рамбон, статс-дама принцеси Пармської, жінка зацна, але обмежена, рекомендована колись принцесі дуковою матір’ю. Вперше до мене хтось озвався, і тепер, попри запевнення принцеси Пармської і моє ремство, мені так і не пощастило переконати її, що я ніякими узами не зв’язаний з адміралом-академіком і що я з ним навіть не знайомий. Упертість, із якою статс-дама принцеси Пармської хотіла бачити в мені адміралового братана, мала в собі щось кумедне. Але помилка цієї жінки була помилка нетипова і дурна, а скільки допускається помилок не таких грубих, прихованих, зумисних чи мимовільних, уписаних під нашими іменами в «фішках», які заповнюють світ! Пам’ятаю, як Ґермантів приятель, якому хотілося познайомитися зі мною, потім пояснив мені це тим, що я добре знаю його кузину, маркізу де Шосґро: «Вона чарівна, вона пропадає за вами!» Цілу годину я доводив, що це помилка, що я з маркізою де Шосґро не знайомий, — Ґермантів приятель на мої докази так і не зважив. «У такому разі ви знайомі з її сестрою, все на одно виходить! Ви бачилися з нею у Шотландії». У Шотландії я зроду не бував і для годиться спробував переконати в цьому свого розмовника, але даремне я пнувся зі шкури. Сама маркіза де Шосґро сказала, що ми з нею знайомі, і вірила в це цілком щиро, бо тут на самому початку зайшло якесь непорозуміння, — принаймні вона до мене завше віталася при зустрічі. З маркізою, хоч круть, хоч верть, ми оберталися в одному світі. Формально моє знайомство з сестрами де Шосґро було непорозумінням, але для світських людей воно відповідало моєму становищу в товаристві, якщо можна говорити про становище в товаристві такого молодика, як я. Тож, хай би там скільки набалакував на мене та ще й при мені Ґермантів приятель, те уявлення, яке склалося в нього про мене (зі світського погляду), не принижувало і не вивищувало мене. Словом, для тих, хто не грає в театрі, нудота проводити життя завжди в одній личині де й дівається, — ніби ми вийшли на кін, — досить комусь іншому скласти про нас фальшиве уявлення, повірити, що ми дружимо з не знайомою нам жінкою і що ми познайомилися з нею під час цікавих мандрів, яких ми не робили. Такі помилки збагачують життя і навіть приємні, якщо позбавлені непробивної запеклосте тої помилки, яку робила і якої так і не визнала аж до смерти нетямуща статс-дама принцеси Пармської, зашкарубла в переконанні, що я доводжуся родичем нуйному адміралові Жюр’єну де ла Ґрав’єру. «Вона не дуже розумна, — сказав мені дук, — та ще й у голову їй б’є хміль, по-моєму, вона кланяється Бахусові». Насправді пані де Варамбон пила тільки воду, але дук осідлав свого коника.

— Але ж, ваша високосте, Золя не реаліст, він поет! — сказала дукиня Ґермантська; тут вона вже спробувала узгодити свій смак із критичними статтями, прочитаними в останні роки.

Досі принцеса Пармська з утіхою шубовсталася в духовній купелі, купелі збовтуваній навмисне для неї, вважаючи її для себе такою наснажливою, дозволяючи, щоб на неї накочувалися й підхоплювали її один по одному парадокси, коли це шугнув вищий від інших дев’ятий вал, і вона аж скочила з переляку, що він її перекине. І уриваним голосом, ніби їй перехопило подих, повторила:

— Золя поет! •

— Авжеж, — зі сміхом відповіла дукиня, ущасливлена цим нападом ядухи. — Хай ваша високість зверне увагу, як звеличує він усе, чого діткнеться. Скажете, він дотикається лише того, що... приносить щастя! Але у нього все виростає до велетенських розмірів: він епік гноївки, Гомер клоаки! Йому не вистачає великих літер для слівця Камброна.

Попри перевтому принцеса була зачарована; зроду вона не почувалася краще, ніж зараз. Ці божественні обіди в дукині Ґермантської тонізували її завдяки надміру соли, і вона не проміняла б їх навіть на життя в Шенбрунні — єдину річ, яка їй лестила.