Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

Хоча доктор дю Бульбон славився як знавець церебральної і нервової діяльносте, я, знаючи, що він великий лікар і непересічна людина, обдарована творчим і глибоким розумом, упрохав маму залучити його; надія на те, що після встановлення правильного діагнозу дю Бульбон вилікує бабусю, зрештою перемогла наші побоювання, що прихід консультанта може налякати її. Мама пішла на це, коли бабуся, переконана Коттаровою порадою, перестала виходити надвір і майже не вставала. Цитата, наведена нею з листа пані де Севіньє про пані де Лафайєт, маму не переконала: «Про неї казали, що не виходити з дому — з її боку безглуздя. Я відповідала цим таким скорим на суд людям: «Пані де Лафайєт не позбавлена глузду», — і вперто правила своє. Вона мусила померти, аби довести, що цілком слушно сиділа вдома». Викликаний до бабусі дю Бульбон покартав якщо не пані де Севіньє, якої ніхто йому не цитував, то бабусю. Авскультації він не проводив, він прикипів до неї своїми дивовижними очима, може, він уявляв, що бачить хвору наскрізь, може, хотів створити таку ілюзію у пацієнтки, — бажання не свідоме, а таке, що виникало в нього машинально, — може, йому хотілося, аби хвора не помітила, що думає він про щось зовсім інше, а може, хотілося накинути їй свою волю. Доктор заговорив про Берґотта:

— Авжеж, це письменник прегарний, ви маєте рацію, що любите його. Яка ж вам книжка подобається найбільше? Невже ця книжка? Божехристе, це ж, мабуть, найкраще, що вийшло з-під його пера! Принаймні побудований цей роман бездоганно. Там дуже знадлива Клара. А хто вам найсимпатичніший з чоловіків?

Я гадав був, що він заговорив з бабусею про письменство, бо медицина його нудить, а може, щоб показати, яка він всебічна людина, або ж із метою терапевтичною: аби додати хворій отухи, показати, що він за неї спокійний, розважити її. Але скоро я зрозумів, що дю Бульбон, видатний психіатр і дослідник мозку, передусім перевіряв, чи не ослабла в бабусі пам’ять, ось чому він почав своє розпитування. Ніби знічев’я він цікавився її самопочуттям, упинаючись у неї похмурим і пильним поглядом. Аж це, ніби угледівши істину і намагаючись її будь-що дослідити, він заходився ніби відсапуватися, зринаючи з потоку останніх вагань і тих заперечень, які міг від нас почути, а тоді, блимнувши на бабусю ясними очима, невимушено і так, ніби нарешті вибрівши на суходіл, лагідним, проникливим голосом, у кожній інтонації якого відчувався його розум, заговорив (зрештою під час усієї візити голос його зоставався лагідним, тобто природним, і його лукаві очі під острішками брів світили добротою):

— Скоро вам стане краще, але треба щоб ви знали: ви здорові, і щоб жили таким життям, як жили досі. А ви, кажуть, постите-ся, сидите вдома.

— Але ж у мене, пане, невелика гарячка!

Він лапнув її руку.

— Зараз гарячки немає. Але до чого тут гарячка? Невже ви не знаєте, що ми тримаємо на свіжому повітрі, що ми перегодовуємо сухотників із температурою до тридцяти дев’яти?

— Але ж у мене ще й білок.

— Про це вам знати не треба. У вас те, що я назвав астенічним білком. У нас у всіх, коли ми слабуємо, виділяється білок, а лікарі квапляться довести це до нашого відома, і тому білок виділяється й далі. Одну хворобу лікарі виліковують медикаментами (принаймні заявляють, що їм щастить із цим), зате викликають у здоровісіньких людей десять інших, заносячи до організму збудника в тисячу разів отруйнішого за всі бацили, разом узяті, — думку, що ти хворий. Таке навіювання впливає на будь-кого з нас, але надто сильно — на людей нервових. Скажіть їм, що зачинене вікно за їхньою спиною відчинене, і вони зачнуть чхати; переконайте їх, що ви всипали у суп магнезії, — на них нападе швидка Настя; що їм налили кави міцнішої, ніж звичайно, — вони не склеплять очей цілу ніч. Повірте мені: досить було побачити ваші очі, почути, як ви говорите, побачити вашу дочку й онука, а він точний ваш портрет, — і я зрозумів, з ким маю до діла.

— Бабусі добре б посидіти, якщо доктор дозволить, у тихій алеї на Єлисейських Полях, коло тієї клумби, де ти колись бавився, — сказала мені мати, воднораз ніби радячися з дю Буль-боном, і голос у неї лунав несміливо й покірно, як не лунав би, аби ми з нею були самі.

Доктор обернувся до бабусі, і оскільки він не обмежувався самою наукою, а цікавився всім, то сказав:

— Підіть на Єлисейські Поля, до купи лавровин, яку любить ваш онук. Лавр дерево цілюще. Він очищає. Розправившися зі змієм Пітоном, Аполлон із лавровою галузкою в руці вступив у Дельфи. Він узяв цю віть, щоб уберегтися від смертельного сіме-ни отруйного гада. Бачте, лавр найдавніший, найдостойніший і додам, бо це стосується і терапії, і профілактики, найкращий антисептик.