Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

— Так, я знаю, — відмовила Тигриця, похиливши голову.

— Я більший, ніж Ґанґа. Бо ви знаєте, хто навіяв людям думку вважати саму Ґанґу з усіх річок священною. Хто вмирає в її водах — ви ж знаєте, що так кажуть люди, — той приходить до нас непокараний, і Ґанґа знає, що вогняні колісниці привезли на її береги вже багато сот охочих так умерти. І Калі теж знає, що найбільші свої бенкети вона справляє на стовпищах прочан, яких звозять вогняні колісниці. Хто в Пурі біля ніг тамтешньої статуї за одну добу вбив тисячі, а тоді прив’язав пошесть до коліс вогняних колісниць, щоб її рознесло по країні з кінця в кінець? Хто, як не Калі? Поки не прийшла до нас вогняна колісниця, це була важка праця. Вогняні колісниці послужили тобі добре, Матір Смерті. Але я говорю про свої власні вівтарі — я, не Бхайрон простого люду, а Шіва. Люди приходять і відходять з усякими словами та байками про чужих богів, а я слухаю. Віра зміняє віру серед моїх учених, а я не гніваюсь, бо коли всі слова сказано і нову байку скінчено, люди врешті вертаються до Шіви.

— Правда. Це правда, — промурмотів Хануман. — Вони вертаються до Шіви й до всіх інших, о Матір. Я скрадаюся від храму до храму на півночі, де шанують Єдиного бога і його Пророка, і нині тільки моя подоба є в їхніх храмах.

— Ну й що? — озвалась Антилопа, неквапно повернувши голову — Той Єдиний бог, та й Пророк його — то я.

— Атож, батьку, — відказав Хануман. — І на південь я йду — я, найдавніший з усіх богів, відколи їх знають люди, і нині я вступаю в храм Нової віри й тієї жінки, що ми її знаємо в подобі дванадцятируких статуй, а вони її звуть Марією [93] В індійському народі християнську Богоматір часом ототожнюють з дванадцятирукою богинею Великою Матір’ю. .

— Ну й що, брате? — сказала Тигриця, — Та жінка — то я.

— Атож, сестро: і на захід я йду, між вогняні колісниці, і постаю перед будівниками мостів у багатьох подобах, і задля мене вони міняють свою віру й чинять дуже мудро. Еге! Це я будівник мостів — мостів між цим і тим, і кожен міст кінець кінцем приводить напевне до нас. Утішся, Ґанґо. Ані ці люди, ані ті, що настануть після них, зовсім не сміються з тебе.

— То ви мене покинули, Небесні? Може, мені вгамувати свою повінь, щоб ненароком не знести їхніх стін? Може, Індра висушить мої джерела в горах, щоб я смиренно повзла від пристані до пристані? Може, мені заритись у пісках, поки я не згрішила…

— І все оце через якусь там смужечку заліза з вогняною колісницею на ній… Ти таки справді вічно юна, Матір Ганго! — озвався Ганеша-Слон. — Наївніше б не сказала й дитина. Хай багно порпається в багні, поки не вернеться в багно. Я знаю тільки, що мої люди багатіють і славлять мене. Шіва сказав, що вчені його не забудуть, Бхайрон задоволений своєю юрбою простолюду, а Хануман сміється.

— Авжеж, сміюсь, — відповіла Мавпа. — Моїх вівтарів небагато проти Ґанешиних чи Бхайронових, але вогняні колісниці привозять мені нових поклонників із-за Чорної води — людей, що мають за бога працю. Я біжу попереду, маню їх, і вони йдуть за Хануманом.

— Ну, то дай їм тієї праці, коли вони так її жадають. — сказала Річка. — Зроби загату через мою течію і відкинь воду назад на міст. Ти ж колись, на Ланці, був дужий, Ханумане. Нахились і підніми моє дно.

— Хто дає життя, може й відбирати життя. — Мавпа пошкрябалась у грязюці довгим вказівним пальцем. — Але кому буде зиск із душогубства? Дуже багато людей згине.

В ту мить від води долинув уривок любовної пісні, яких ото співають юнаки, пасучи худобу в полудневу спеку пізньої весни. Папуга зраділо вереснув і пересунувся бочком по гілляці, нахиливши голову, а пісня все гучнішала, і ось на ясне місячне світло виступив молодий пастух, улюбленець всіх ґопі [94] Ґопі — пастушка (санскритське). , кумир мрійливих дівчат та майбутніх матерів — Крішна Укоханий [95] Крішна — одне з втілень бога Вішну, а в сучасному індуїзмі важливе самостійне божество. . Він нахилився, зв’язуючи вузлом довге мокре волосся, і Папуга перепурхнув йому на плече.

— Все гулянка та співи, співи та гулянка, — гикнув Бхайрон. — Через них ти й спізнився на раду, брате.

— Ну й що? — засміявся Крішна, відхиливши назад голову. — Багато ви можете без мене чи Карми [96] Карма — в індійській філософії сукупність діянь людини, що визначає її долю в майбутніх життях; простіше — доля. ? — він пригладив пір’я на Папузі й знову засміявся. — Чого це ви тут сидите кружком й гомоните? Я почув, як Матір Ґанга заревла в темряві, і хутенько прибіг з хатини, де лежав у теплі. А що ви зробили Кармі? Чого він такий мокрий і мовчазний? І що тут робить Матір Ґанґа? Невже на небесах уже місця мало, що ви мусили гірибрьохати сюди по грязюці в тваринній подобі? Кармо, що вони тут роблять?