— Але ж це вже більше, ніж посміх, — озвалась Тигриця, махнувши пазурястою лапою. — Ти знаєш, Шіво, і всі ви, о Небесні, знаєте, що вони осквернили Ґангу. А тому їх слід віддати Нищителеві. Хай їх судить Індра.
Антилопа, не зрушивши з місця, запитала:
— І довго триває це лихо?
— Три роки — за людським рахунком, — відповіла Крокодилиця, що лежала, припавши до землі.
— То невже Матір Ґанґа збирається на той рік умирати, що їй так кортить побачити кару негайно? Ще вчора там, де вона тече, було глибоке море, і завтра її знов укриє море — за нашим рахунком того, що люди називають часом. А чи може хто сказати, що цей їхній міст простоїть до завтра? — спитала Антилопа.
Запала довга тиша, буря на часину стихла, і повний місяць засяяв над мокрими після дощу деревами.
— Ну, судіть, — понуро сказала Річка. — Я виповіла свою ганьбу. Повінь спадає й далі. Більше я не здатна зробити.
— А мені, — пролунав голос велетенської Мавпи, що сиділа в храмі, — втішно дивитись на цих людей, бо я пригадую, що й сам збудував немалий міст, коли світ іще був молодий.
— Кажуть іще, — прогарчала Тигриця, — що ці люди ведуть свій рід від недобитків твого війська, Ханумане, і тому ти помагав…
— Вони працюють, як колись моє військо на Ланці [89] В індійському епосі «Рамаяна» оповідається, як військо мавп на чолі з Хануманом збудувало міст, щоб перейти на острів Ланку (Цейлон).
, і вірять, що їхня праця не пропаде. Індра сидить занадто високо, але ти, Шіво, знаєш, як переснували всю країну їхні вогняні колісниці.
— Атож, знаю, — відказав Бугай. — їхні боги навчили їх цього.
По колу перебіг сміх.
— їхні боги! А що знають їхні боги? Вони народилися вчора, і ті, хто їх створив, ще самі не охололи, — сказала Крокодилиця. — А завтра їхні боги умруть.
— Ха! — озвався до Фіндлейсона Піру. — Добре каже Матір Ґанга. Я сказав оце саме падре- сахібові , що проповідував на «Момбасі», то він попросив бара-малума, щоб мене закували в кайдани за грубощі.
— Напевне, вони роблять ці речі на втіху своїм богам, — знову мовив Бугай.
— Де там, — прогримів Слон. — Скоріше на користь моїм махаджанам — моїм гладким лихварям, що вшановують мене щоразу на Новий рік, малюючи мою подобу на першій сторінці своїх рахункових книг. А я, дивлячись їм через плече при світлі світильників, бачу, що імена в тих книгах — то імена людей з далеких місць, бо вогняні колісниці зблизили всі міста, і гроші прибувають та відходять хутко, а рахункові книги робляться товсті, як… як я. І я, Ґанеша [90] Ґанеша — бог мудрості, знання, науки, а також покровитель торгівлі. Зображається з слонячою головою.
, бог доброго талану, благословляю своїх шанувальників.
— Вони змінили обличчя країни — моєї країни. Вони вбивали й ставили нові міста на моїх берегах, — сказала Крокодилиця.
— Ну то й що? Пересунули трохи багна. Хай багно порпається в багні, коли це багнові до вподоби, — відповів Слон.
— А що буде потім? — спитала Тигриця. — Вони побачать, що Матір Ґанга не може помститись за образу, і відкинуться спершу від неї, а далі й від усіх нас. одного по одному. 1 кінець кінцем, Ґанешо, ми зостанемось при голих вівтарях…
П’яний чоловік заточився і гучно гикнув.
— Калі бреше. Сестра моя бреше. Оце мій жезл — котваль Каші, і він веде лік моїм прочанам. Коли настає час молитися Бхайронові [91] Бхайрон — сільське божество, чий культ тісно зв’язаний з культом Шіви. Уявляють його як п’яного чоловіка з пляшкою і жезлом чи просто з палицею.
— а такий час буває завжди, — вогняні колісниці йдуть одна за одною, і кожна привозить тисячу прочан. Вони вже не приходять пішки, а їдуть по рейках, і шани мені прибуває.
— Ґанґо, я бачив твої береги біля ҐІраяга [92] Праяґ — старовинна назва міста Аллахабада.
, чорні від богомільців, — сказала Мавпа, нахилившись уперед, — а якби не вогняна колісниця, вони сходились би повільніше й не в такім великім числі. Не забувайте цього.
— До мене вони йдуть завжди, — п’яно пробелькотів Бхайрон. — Удень і вночі вони моляться мені — всі прості люди на ланах і дорогах. Хто нині рівен Бхайронові? Що це за балачки про несталість вір? Хіба дурно мій жезл — котваль Каші? Він веде лік і каже, що ніколи не було стільки вівтарів, як нині, і вогняна колісниця служить їм добре. Я Бхайрон — Бхайрон простого люду, і нині я найперший з Небесних. Іще мій жезл каже…
— Помовч! — прогув Бугай. — Вчені ушановують мене і говорять дуже мудро, сперечаючись, чи я єдиний, чи многий, на втіху моєму людові, а ви знаєте, хто я. Калі, дружино моя, ти теж знаєш.
Читать дальше