Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

— Лиш мала дитина? — підхопила дружина старшого конюха. — А що ж ти таке — кволий, як курча, й дрібний, як одноденне лошатко?

— Я? Я був голодний, а тепер ситий, — відказав Тобра, простягаючись у пилюці. — І я хочу спати.

Конюхова дружина вкрила його попоною, і малий Тобра заснув сном праведника.

Поліційний офіцер їхав верхи гімалайським лісом, попід замшілими дубами, а за ним трюхикав його ординарець.

— Негарне діло, Бір Сінху, — мовив поліцай. — Де вони?

— Дуже негарне, — відповів Бір Сінх. — А вони… вони тепер, напевне, печуться у вогні, гарячішому, ніж можна розпалити з ялинових дров.

— Сподіваюся, що ні, — сказав поліцай. — Адже, як відкинути різницю між народами, це та сама історія Франчески да Ріміні, Бір С інху.

Та Бір Сінх нічого не знав про Франческу да Ріміні, отож він мовчав, поки доїхали до вуглярської вирубки, де над купою білого вугілля, догоряючи, тихенько посвистували тремтливі вогники: фіть-фіть-фіть… Мабуть, у повному розпалі то було величезне вогнище. Аж у Донга-Па, по той бік долини, люди бачили, як воно пломеніло в нічному мороці, і казали, що то, мабуть, вуглярі в Код-ру перепилися. Але то були тільки Сукет Сінх, сіпай із сто другого полку панджабської тубільної піхоти, та жінка на ім’я Атхіра, і вони горіли… горіли… горіли…

Ось як усе сталось; і запис у поліційному журналі підтвердить мої слова.

Атхіра була дружина вугляра Маду, одноокого і лихого чоловіка. За тиждень по шлюбі він уже налупцював Атхіру важким дрюком. А ще за місяць до Кодру завітав сіпай Сукет Сінх, що прибув з полку у відпустку до прохолодного гірського краю, і збентежив усіх людей у селищі своїми оповіданнями про військову службу і славу та про те, в якій він шані у сахіб-бахадура полковника. І Дездемона слухала Отелло, як слухають Дездемони всього світу, а слухаючи — покохала.

— Та в мене вже є жінка, — сказав Сукет Сінх. — А втім, як подумати, це пусте. І до полку мені скоро треба вертатись, а втекти зі служби я не можу, бо хочу дослужитись до хаваль-дара [56] Хавальдар — сержант у тубільних військах. .

В Гімалаях нема своєї версії рядків:

але Сукет Сінх був недалекий від того, щоб її придумати.

— Дарма, — відказала Атхіра. — Зоставайся поки що зі мною, а як Маду почне мене бити, то ти відлупцюєш його.

— Гаразд, — погодився Сукет Сінх і справді немилосердно налупцював Маду, на превелику втіху всім вуглярам у Кодру. — Ну, годі, — промовив сіпай, турнувши Маду з косогору. — Тепер ми матимемо спокій.

Одначе Маду підкрався травистим косогором назад і з люттю в очах тинявся довкола своєї хатини.

— Він мене вб’є, — сказала Атхіра Сукетові Сінхові. — Забери мене з собою.

— Ох, буде в полку буча. Жінка мені бороду вискубе; та дарма, — відказав Сукех Сінх. — Я тебе заберу.

В полку справді збилася чимала буча, і жінка скубла Сукета Сінха за бороду, а тоді забрала дітей і пішла жити до своєї матері.

— От і добре, — сказала Атхіра.

І Сукет Сінх погодився:

— Авжеж, добре.

Отак Маду зостався сам у своїй хатині на горі, навпроти Донга-Па: а таким нещасливим чоловікам, відколи світ світом, ніхто не співчуває.

І він пішов до Джасіна Дадзе, ворожбита, що стереже Голову Балакучої Мавпи.

— Верни мені мою жінку, — сказав Маду.

— Не можу, — відказав Джасін Дадзе, — поки ти не завернеш Сатледжу, щоб тік нагору, до Донга-Па.

— Ти мені баків не забивай, — розсердився Маду й потрусив сокиркою над сивою головою Джасіна Дадзе.

— Віддай усі свої гроші старійшинам селища, — порадив Джасін Дадзе, — і вони зберуть громадську раду, а рада пошле твоїй дружині наказ вернутись.

Отож Маду віддав громадській раді Кодру все своє земне багатство — двадцять сім рупій, вісім ан і три пайси, та ще срібний ланцюжок. І рада присудила, як сказав Джасін Дадзе.

Атхіриного брата послали до табору, де стояв Сукет Сінхів полк, щоб він забрав сестру додому. Сукет Сінх носаками обігнав його раз довкола табору й передав хавальдарові , а той ще відчухрав його поясом.

— Атхіро, вернися! — репетував її брат.

— Куди? — спитала вона.

— До Маду!

— Ніколи в світі!

— Ну, то Джасін Дадзе нашле на тебе прокпін, і ти засохнеш, як обдерте дерево навесні! — кричав брат.

З думкою про те Атхіра й заснула. А вранці її схопив ревматизм.