Айн Ренд - Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або

Телефон працював. Коли вона підняла слухавку, гудок видався їй диханням живої істоти. Потім протяжний голос відповів:

— Джіссап, Бредшоу.

Голос здавався сонним.

— Це Даґні Таґґарт…

— Хто?

— Даґні Таґґарт, «Таґґарт Трансконтиненталь».

— Ох, ох, так… Розумію. Слухаю вас.

— Я телефоную з вашого дорожнього телефону номер вісімдесят три. За одинадцять кілометрів звідси зупинилася «Комета». Її покинули. Бригада щезла.

На тому кінці мовчали.

— А що ви хочете, щоб я зробив?

Даґні не вірила власним вухам.

— Ви нічний диспетчер?

— Так.

— Тоді терміново вишліть до нас іншу бригаду.

— Цілу бригаду пасажирського поїзда?

— Авжеж.

— Зараз?

— Так.

Знову пауза.

— Правилами це не передбачено.

— Покличте до телефону головного диспетчера, — задихаючись, мовила Даґні.

— Він у відпустці.

— То з’єднайте з начальником відділення.

— Він на кілька днів поїхав до Лорела.

— Покличте якусь відповідальну особу.

— Я відповідальна особа.

— Послухайте, — повільна промовила вона, насилу зберігаючи терпіння, — ви розумієте, що посеред прерії стоїть пасажирський потяг?

— Так, але звідки я знаю, що мені в такому випадку робити? В інструкціях про таке не сказано. Якщо у вас сталася аварія, ми вишлемо аварійну бригаду, але якщо аварії не було… вам не потрібна аварійна бригада, так же?

— Ні. Нам не потрібна аварійна бригада. Нам потрібні люди. Ви розумієте? Живі люди, щоб керувати потягом.

— В інструкціях нічого не сказано про поїзди без персоналу. Або про персонал без поїзда. В інструкціях немає такого пункту, за яким можна було б викликати посеред ночі бригаду і вислати її кудись на пошуки поїзда. Я ніколи раніше не чув про таке.

— Ви зараз про таке чуєте. Ви не знаєте, що робити?

— А хто я такий, щоб знати?

— А ви знаєте, що ваша робота — стежити за рухом поїздів?

— Моя робота полягає у дотриманні інструкцій. Якщо я вишлю бригаду, коли цього робити не варто, сам лише Господь знає, що може статися! Що скаже Рада стандартизації та всі їхні постанови? Хто я такий, щоби брати на себе відповідальність?

— А що станеться, якщо ви залишите поїзд на колії?

— Це не моя провина. Це мене не стосується. Вони не зможуть обвинуватити мене. Я нічого не можу з цим зробити.

— Ви можете.

— Але мені ніхто не наказав.

— Я вам наказую!

— Звідки мені знати, можете ви мені наказувати чи ні? Ми не зобов’язані укомплектовувати рухомий склад «Таґґарт Трансконтиненталь». У вас мають бути власні бригади. Ось що нам казали.

— Але це надзвичайна ситуація!

— Ніхто нічого не казав мені про надзвичайні ситуації.

Даґні знадобилося кілька секунд, щоб себе опанувати. Вона бачила, як Келлоґ спостерігає за нею, весело і трохи гірко всміхаючись.

— Послухайте, — сказала вона у слухавку, — ви знаєте, що «Комета» мала прибути до Бредшоу три години тому?

— Так, звісно. Але ніхто цим не переймається. У наш час жоден поїзд не ходить за розкладом.

— То ви хочете, щоб ми назавжди заблокували вашу колію?

— У нас нічого не заплановано за розкладом до четвертого номера, пасажирського потяга в північному напрямку з Лорела, о восьмій тридцять ранку. Ви можете почекати до того часу. Тоді працюватиме денний диспетчер. Зможете поговорити з ним.

— Кінчений ідіот! Це «Комета»!

— А мені що до того? Це не «Таґґарт Трансконтиненталь». Ви забагато хочете як на свої гроші. А нам від того нічого, крім головного болю та понаднормової роботи без додаткової оплати для простих робітників, — його голос зірвався на нахабне скиглення. — Ви не маєте права так зі мною розмовляти. Минули ті часи, коли ви могли так розмовляти з людьми.

Вона ніколи не вірила, що є люди, на яких подіє певний прийом, яким вона ніколи не користувалася. Таких людей не брали на роботу в «Таґґарт Трансконтиненталь» і їй ніколи досі не випадало мати з ними справу.

— Ви знаєте, хто я? — запитала вона холодним, владним і погрозливим тоном.

Це спрацювало.

— Я… Я здогадуюся, хто, — відповів він.

— Тоді дозвольте мені сказати: коли ви негайно не пришлете бригаду, ви втратите роботу через годину після мого приїзду в Бредшоу, а я рано чи пізно туди дістануся. Зробіть так, щоб це було рано.

— Так, мем, — відповів він.

— Викличне повну бригаду для пасажирського поїзда і накажіть їм довезти нас до Лорела, де ми маємо власну бригаду.

— Так, мем, — повторив він. — А ви скажете начальству, що це ви наказали мені так вчинити?