Айн Ренд - Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А

З труби лискучим струменем витікала нафта, стікаючи у бак біля підніжжя стіни — то було єдине свідчення жахливої таємної боротьби, що точилася всередині каменю, скромна причина присутності всіх цих вигадливих механізмів; однак механізми не були схожі на устаткування нафтової вишки, тому Даґні знала, що дивиться на ненароджену таємницю Шляху Буена Есперанца, знала, що нафту викачують зі сланцю в спосіб, який у зовнішньому світі вважали неможливим.

Елліс Ваятт стояв на хребті, дивлячись на скляний циферблат манометра, вбудований у камінь. Він побачив, як унизу зупинилася машина, і загукав:

— Вітаю, Даґні! Я за хвилину спущусь!

Разом із ним працювало двоє чоловіків: великий, м’язистий молодик, який возився з насосом на середині стіни, та хлопчина, що порався біля баку внизу. Юнак мав біляве волосся та обличчя надзвичайно чистого різьблення. Даґні була впевнена, що знає його, та не могла пригадати, звідки. Робітник перехопив її розгублений погляд, усміхнувся і — наче намагаючись допомогти — м’яко, майже нечутно засвистів перші ноти «П’ятого концерту» Гейлі. Так, це був гальмівний кондуктор «Комети».

Даґні розсміялася.

— Це ж був «П’ятий концерт» Річарда Гейлі, правда?

— Авжеж, — відповів він. — Але невже ви думаєте, що я міг сказати про це штрейкбрехерові?

— Кому?

— За що я тобі плачу? — запитав, наближаючись, Елліс Ваятт. Хлопець реготнув, кидаючись назад, щоб схопитися за покинутий важіль. — Це міс Таґґарт не могла тебе звільнити, коли ти байдикував на роботі.

— І це одна з причин, міс Таґґарт, чому я покинув залізницю, — пояснив хлопець.

— Чи знали, що це я переманив його від вас? — запитав Ваятт. — Він був вашим найкращим гальмівним кондуктором, а зараз став моїм найкращим механіком, але ні ви, ні я не зможемо втримати його назавжди.

— А хто зможе?

— Річард Гейлі. Музика. Він найкращий учень Гейлі.

Вона всміхнулася.

— Розумію: це місце, де на найнікчемнішу роботу наймають винятково аристократів.

— Вони таки аристократи, це правда, — мовив Ваятт, — адже знають, що нікчемної роботи не буває, бувають лише нікчемні люди, які ставляться до праці недбало.

Кремезний молодик зацікавлено і уважно спостерігав за ними згори. Даґні задерла голову і подивилася на нього: чоловік скидався на водія вантажівки, тому вона запитала:

— А ким були назовні ви? Мабуть, професором порівняльної лінгвістики?

— Ні, міс, — відповів чоловік. — Я був водієм вантажівки.

І додав:

— Але не хотів залишатися ним назавжди.

Елліс Ваятт роззирався з виразом юнацької гордості, що прагне визнання: то була гордість господаря під час офіційного прийому, завзяття митця на відкритті персональної виставки в галереї. Даґні усміхнулась і запитала, вказуючи на механізм:

— Сланцева нафта?

— Угу.

— Саме цей процес ви намагалися розвинути, поки ще жили на землі? — прохопилося в неї — аж задихнулась од власних слів.

Він засміявся:

— Поки я був у пеклі — так. Це зараз я на землі.

— І скільки ви її виробляєте?

— Двісті барелів на день.

У голосі Даґні забриніла нота смутку:

— Це той процес, завдяки якому ви колись мали намір наповнювати п’ять потягів цистерн на день.

— Даґні, — поважно мовив він, вказуючи на бак, — у тому пеклі один галон цієї нафти коштує більше за цілий потяг із нафтою. А все тому, що це належить мені, геть усе, кожну краплину буде витрачено тільки на мене самого.

Він підняв свою брудну руку, демонструючи плями жиру, неначе коштовність — чорна краплина на кінчику його пальця зблиснула на сонці, мов самоцвіт.

— Моє, — сказав він. — Чи ви дозволили їм вибити з вас пам’ять про те, що означає це слово, як воно відчувається? Вам слід дозволити собі знову цього навчитися.

— Ви заховалися в якійсь дірі серед дикої природи, — понуро мовила Даґні, — і видобуваєте тут двісті барелів нафти — та ви ж могли б увесь світ нею затопити!

— Навіщо? Щоб годувати мародерів?

— Ні! Щоб заробити ті статки, на які заслуговуєте.

— Але я зараз багатший, ніж був у зовнішньому світі. Що є багатство, як не засіб розширити життєві можливості? Людина може зробити це у два способи: виробляючи або більше, або швидше. Саме це я і роблю: продукую час.

— Про що це ви?

— Я виготовляю все, що мені потрібно, працюю, щоб покращити свої методи, і кожна заощаджена мною година — це година, додана до мого життя. Зазвичай я заповнював такий бак п’ять годин. Зараз це триває лише три. Дві заощаджені години — мої, такі безцінно мої, наче я відтерміновую власну смерть на дві години з кожних п’яти. Дві заощаджені на одному завданні години буде вкладено в інше — по дві години для праці, зростання, поступу. Ось той ощадний рахунок, на який я працюю. Чи у зовнішньому світі існує банківський сейф, здатний захистити цей рахунок?