Михайло Старицький: Червоний диявол

— Мартин Славута?! Яким вітром, якою хмарою? — вирвався в обох радісний оклик.

— Пан цехмайстер [2] Цехмейстер — начальник цеха (Прим. першодруку). ! Гриць Скиба! — радісно крикнув і новоприбулий, обнімаючись із ними та тричі цілуючись за християнським звичаєм.

— Ге, та й справді ж ти красенем став, — рішуче завважив перший, відступаючи на крок і милуючись молодиком. — От жив би небіжчик старий Славута, повтішався б таким синком!

— Пропадуть усі наші городянки, брате! — ляснув Гриць Скиба по плечі Славуту.

— Ну, йди ж сюди до вогника, зігрійся з дороги та й розкажи, звідки ти і як? А ти, Лейзаре, насип-но в келихи меду та дай хлопцеві перекусити: я думаю, геть охляв, — статечно мовив старший, неквапом підсуваючи свого стільця до вогню і залишаючи Славуті місце побіч себе.

— Ой панство, ой пишнеє панство! — не переставав лепетати Лейзар, прицмокуючи губами і з таким поспіхом літаючи з одного кутка шинку до іншого, що поли його довгого лапсердака видавалися крилами якогось чорного птаха. — Навіть хата радіє, убачивши таких гостей.

Невдовзі перед гостями з’явилися три високі кубки, солена риба, смажена яєчня і велика скибка хліба.

Вдовольнивши перший голод, Славута задоволено відкинувся на грубу дерев’яну спинку стільця і розстебнув свого каптана. Його одежа була куди моднішою і параднішою, аніж у сусідів. Із-під синього суконного каптана, опушеного сивим бобром, виглянув голубий єдвабний однорядок [3] Род однобортного кафтана. (Прим. першодруку). , підперезаний кованим срібним поясом. На ногах були високі франтівські чоботи коричневої шкіри, але, хоч Мартин їхав увесь час верхи, шпор на них не було. Тепер, біля яскравого вогню, товариші могли ще краще його розглянути. Його молоде і вродливе обличчя пашіло здоров’ям і дихало привітністю. Ясне волосся було коротко обстрижене, вуса підкручені за останньою модою. У блакитних очах, опушених світлими віями, світилося стільки непідробної доброти, що їх погляд волею-неволею настроював усіх прихильно до їхнього власника.

— Ух! — мимоволі зітхнув він, витягаючи ноги перед мінливим вогником.

— Утомився, либонь. Ну, звідки ж тепера їдеш? — спитав пан цехмайстер, наповнюючи свого кубка.

— Тепер просто із Кракова.

— Ну, а ще де бував?

— Де нас лиш не було! Був у Львові, був у Варшаві, був у Нюренбергу, в німецькій землі.

— Ну й що, від усіх цехів свідоцтва є?

— Тут вони! — вдарив себе Мартин по правій стороні грудей. — Принаймні недарма тинявся по чужій землі.

— Ех, щасливий же ти, брате, — зітхнув молодий, — так ти вже не сьогодні-завтра майстром будеш.

— Бог дасть, а добрі люде допоможуть, — усміхався Славута.

— От би лишень штуку misterium [4] Штука misterium — пробная работа, которую должен был приготовить цеховик для получения звання мастера. (Прим. першодруку). гаразд зробив, — із гідністю зауважив пан цехмайстер, погладжуючи коротку бороду, — а там вноси вступне [5] Вступное — членский взнос при вступлении в звание ма¬стера. (Прим. першодруку). , справ соllаtіо [6] Со1lаtіо — ужин, который должен был дать вновь вступивший в цех для цехових братчиков, причем стоимость ужина была строго определена цехом. (Прим. першодруку). , а ми тоді враз приймемо у цехові братчики!

На обличчі Славути мигнула весела і лукава ухмилка, яка, здавалось, казала: ну вже, щодо штуки misterium, то є в мене така, що вам і не снилася ніколи!

— Що ж діється у нашому Києві? Ви мовчите, нічого мені не розповідаєте? — звернувся він до сусідів спокійним голосом, але в очах його мимоволі зблисло якесь нетерпляче очікування.

— Та що ж у Києві? Нічого доброго. Все, як було, тільки пан воєвода нам прикрість великую учинив, — знову провів пан цехмейстер по бороді, — та й таку прикрість, що і не знаємо, як чинити. Знаєш, там за містом, милі дві, на горі, біля Золотих воріт {3} 3 Золоті ворота — Київський князь Ярослав Мудрий 1037 року поширив місто Київ на південь і захід, обніс його земляним валом (Ярославів вал), спорудив у ньому Золоті ворота (в’їзну браму). Руїни Золотих воріт збереглися донині. , де наша польна сторожа стоїть, коло руїн святої Софії {4} 4 Софіївський собор у Києві теж збудований Ярославом Мудрим; 1482 р. собор був зруйнований кримським ханом Менглі-Гіреєм. , велів він між старих валів слободу заселити та й привілеї [7] Привилегии. (Прим. першодруку). тій слободі на тридцять чотири роки видав. Такі вольності дав, що куди там! Ні капщизни [8] Капщизна — налог с водки. (Прим. першодруку). їм, ні варового [9] Варовое — налог с меду. (Прим. першодруку). , ні солодового [10] Солодовое — налог с пива. (Прим. першодруку). … Ну й кинулися усі шинкувати, а тепера от виходить, що кому пива чи меду треба, дарма, що до міста далеко, що йти небезпечно, а все у слободу тягне.