Генрик Сенкевич - Потоп. Том II

– І надії немає! – глухо додав пан Кміциц.

Тут обірвали вони розмову, бо прибув шведський загін, що охороняє підводи, дрібну шляхту та «реквізиції». Дивний вони мали вигляд. Вусаті та бородаті рейтари сиділи на гладких, як бики, конях. Кожен впирався в бік правою рукою, з капелюхом набакир, із десятками гусок і курей патраних при кульбаці, їхав поміж туману пір’я. Дивлячись на їхні войовничі та горді обличчя, легко було збагнути, як їм було привільно, весело та безпечно. А брати менші йшли пішки біля возів, дехто босоніж, із головами, опущеними на груди, затюкані, боязкі, часто батогами до поспіху спонукувані.

Панові Кміцицу, коли він це побачив, губи стали трястися, як у лихоманці, і він почав повторювати до того шляхтича, з котрим їхав:

– Ох! Аж руки сверблять, руки сверблять, руки сверблять!

– Тихо будьте, на милість Божу! – цитьнув шляхтич. – Себе згубите, мене і діточок моїх!

Не раз доводилося бачити панові Анджею навіть дивовижніші події. Часом між загонами рейтарів він помічав менші чи більші купки польської шляхти, що йшли з ними, з озброєною челяддю, веселі, зі співами, захмелілі, і зі шведами та німцями запанібрата.

«Як же це так? – питав себе пан Кміциц. – Одну шляхту переслідують і гноблять, а з іншою дружні взаємини заводять? Мусять то бути хіба дуже палкі запроданці, котрих між жовнірами бачу?»

– Не лише палкі запроданці, а гірше, бо це єретики, – пояснив шляхтич. – Ближчі вони шведам, ніж ми, католики. Це вони найбільше грабують, садиби палять, панночок викрадають, особистих образ завдають. Вся країна від них у тривозі, бо цілком безкарно їм усе з рук сходить, і легше в шведських комендантів на шведа знайти справедливість, ніж на свого єретика. Кожен комендант, як лише слово писнеш, зараз же відповість: «Не маю я права його переслідувати, бо це не моя людина. Йдіть до ваших трибуналів». А які там тепер трибунали, яка екзекуція, коли все в руках шведів? Куди швед не потрапить, там єретики його заведуть, а на костели та священиків головні вони excitant 32 32 Excitant ( фр .) – захопник. . Так мстять вітчизні-матері за те, що коли в інших християнських країнах їх за справляння власних обрядів переслідували, вона їм притулок забезпечила і свободу їхньої блюзнірської віри.

Тут шляхтич замовк і глипнув неспокійно на пана Кміцицa.

– Але ви ж казали, що з Княжої Пруссії, то, може, й ви лютеранин?

– Хай мене Бог від цього боронить, – спростував пан Анджей. – З Пруссії я прибув, але роду здавна католицького, бо ми в Пруссію з Литви прийшли.

– Хвала Всевишньому, бо я вже злякався. Шановний пане, attinet quod 33 33 Attinet quod ( лат. ) – що стосується. Литви, то й там дисидентів достатньо, і вождя свого могутнього в Радзвиліллі мають, котрий таким великим зрадником виявився, що хіба з одним паном Радзейовським рівнятися може.

– Щоб йому чорти душу з горла витягнули, перш ніж новий рік настане! – вигукнув злісно пан Кміциц.

– Амінь! – підсумував шляхтич. – А також його слугам і помічникам, його катам, про котрих аж сюди до нас звістки дійшли, а без них він не зважився б на згубу вітчизни.

Пан Кміциц зблід і не сказав ні слова. Не питав також, не смів питати, про котрих це помічників, слуг і катів той шляхтич торочить.

Їдучи повільно, доїхали пізно ввечері до Пултуськa. Там пана Кміцицa викликали до єпископського палацу, alias 34 34 Alias ( лат. ) – інший, ще один. замку, щоб комендантові представився.

– Я постачаю коней військам його шведської величності, – рапортував пан Анджей, – і я маю квитанції, з якими до Варшави по гроші їду.

Полковник Ізраель (таким було прізвище цього коменданта) усміхнувся у вуса і промовив:

– То покваптесь, пане, поспішіть, і візьміть назад підводу, щоб мати на чому ті гроші везти.

– Дякую за пораду, – вклонився пан Анджей. – Я так розумію, що ваша милість насміхається собі з мене. Але я по своє поїду, хоч би мені до самого короля їхати довелося!

– Їдьте, свого не даруйте! – сказав швед. – Адекватне відшкодування вам належиться.

– Прийде такий час, що мені заплатять! – відрубав пан Кміциц і вийшов.

У самому місті він знову втрапив на урочистості, бо свято з причини, що взяли Краків, три дні тривати мало. Дізнався парубок, однак, що в Пшасниші, можливо, трохи перебільшили шведський тріумф. Пан каштелян київський не лише не потрапив у неволю, а й навіть отримав право вийти з військом, зброєю та запаленими ґнотами при гарматах із міста. Подейкують, що він подався на Сілезію. Хоч і невелика це була втіха, та все ж утіха.