Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

Здесь есть возможность читать онлайн «Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я вмію стрибати через калюжі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я вмію стрибати через калюжі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В автобіографічній повісті відомого австралійського прогресивного письменника Алана Маршалла «Я вмію стрибати через калюжі» перед читачем розкривається картина життя Австралії початку XX століття. Герой повісті Алан — син сміливого об’їждчика диких коней. Змалку він мріє стати таким, як батько; та з ним трапляється нещастя: після тяжкої хвороби ноги перестають служити йому, і дальші роки його дитинства і змужніння присвячені боротьбі з цією перепоною. Мужній, розумний Алан перемагає. Шкільні друзі навіть вважають його щасливчиком, бо йому вдається все, чого б він не захотів. У нього багато друзів, і читач певен, що хлопець з такою сильною волею і впертою вдачею стане справжньою людиною.

Я вмію стрибати через калюжі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я вмію стрибати через калюжі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А скільки куряви вона втримає? — спитав він, підносячи до рота закіптявілий чайник. — Фунт?

— Та, мабуть, — відповів я не дуже впевнено.

— А тонну куряви втримає, га? — спитав він, витираючи тильним боком долоні крапельки чаю з вусів та бороди.

— Ні, — відповів я, — тонни не втримає.

— А на одній віддаленій фермі, де я побував, люди, лягаючи спати, кладуть напохваті лопату й кайло, коли насувається пилова буря.

— Навіщо? — здивувався я.

— Щоб уранці можна було відкопатися, — пояснив він, дивлячись на мене дивними чорними очицями, в яких поблискували іскри.

Я завжди вірив усьому, що мені казали, й мені було прикро, коли батько сміявся з історій, які я йому переповідав. Мені здавалося, що він кепкує з моїх співрозмовників.

— Та ні, — якось пояснив мені батько. — Мені подобаються ті хлопці, але зрозумій ти: вони розповідають тобі казки, веселі небувальщини та й годі.

23

Чоловіки здебільшого розмовляли зі мною поблажливим тоном, — як дорослі звичайно розмовляють з дітьми. Якщо розмову слухали інші дорослі, мої співрозмовники не минали нагоди поглузувати з мене — не для того, щоб образити мене, а тому, що їх тішила моя безмежна довірливість.

— Ну як, Алане, ти вже об’їжджаєш огирів? — звертався до мене хто-небудь, і я цілком поважно ставився до цього запитання: адже я зовсім не здавався собі таким, яким бачив мене він.

— Ще ні, — відповідав я. — Але скоро почну.

Той, що запитував, обводив поглядом інших, запрошуючи їх посміятися разом з ним.

— Чули? З неділі він почне об’їжджати огирів!

Деякі дорослі розмовляли зі мною різко й неохоче, бо вражали, що з дітьми балакати — лише час марнувати: від них, мовляв, годі почути щось цікаве.

Водночас я пересвідчився, що бродяги й лісоруби — люди, звиклі до самотності, — самі часто ніяковіють і не знають, як поводитися, опинившись віч-на-віч з дитиною, але, відчувши, що та дитина ставиться до них приязно, охоче розмовляють з нею.

Таким був старий Пітер Маклеод, візник, що перевозив колоди з лісу за сорок миль від Туралли. Щотижня він, було, приїде з лісу на своєму важкому возі, перебуде неділю вдома, а тоді вирушає назад, широко ступаючи поряд із кіньми або стоячи на весь зріст на возі й насвистуючи яку-небудь шотландську пісеньку.

Коли я гукав до нього: «Добридень, містере Маклеод», — він зупиняв коней і заводив зі мною розмову, як з дорослим.

— Схоже, буде дощ, — казав він.

Я погоджувався — мовляв, справді схоже.

— А який ліс отам, куди ви їздите, містере Маклеод? — спитав я його одного разу.

— Густий, мов шерсть на собаці, — відповів він і додав, немов розмовляючи з самим собою: — Ох, і густий же, хай йому біс!

Він був високий на зріст, мав чорну лискучу бороду й дуже довгі ноги. Ходив він, похитуючи головою й горблячись, так що великі його руки висіли спереду тіла. Батько якось сказав, що старий Маклеод підводиться зі стільця так, як ото розкривається трифутова складана лінійка, але батько любив його й казав, що Пітер — людина чесна, а битися вміє, як тигр.

— Коли він у добрій формі, ніхто в окрузі його не подужає, — казав батько. — Після кількох кухлів пива він будь-кого потовкмачить. У старого Пітера вдача лагідна, але м’язи залізні, і як він уже кого молосне, то на ногах той не встоїть.

Слухаючи Пітерові розповіді, я уявляв собі ліс казковим царством, де між дерев весело стрибають кенгуру, а ночами шурхотять опосуми. Незайманий ліс — як мені хотілося побувати в ньому! Пітер так і називав його «незайманим» — бо дерева в ньому досі не знали сокири.

Але до лісу цього було так далеко! Пітер два з половиною дні добувався до табору лісорубів, і цілий тиждень йому доводилося ночувати коло свого воза.

— Ех, хотів би я бути на вашому місці, — сказав я йому.

Стояв вересень, наступного дня розпочиналися тижневі шкільні канікули.

Я під’їхав слідом за Пітеровим возом до водопою — подивитись, як він напуває п’ятьох своїх коней. Він одніс відро двом корінним, а тоді спитав:

— Чому?

— Я б тоді побачив незайманий ліс.

— Та зажди ти! — гримнув він на кобилу, що нетерпляче тицялася мордою у відро.

Кобила почала гучно втягувати воду.

— А я б узяв тебе з собою. Мені потрібен надійний помічник. Атож, я б залюбки взяв тебе з собою.

— Справді? — вигукнув я, неспроможний приховати збудження.

— Авжеж, — відповів він. — Тільки ти спитайся в батька, чи він тебе відпустить.

— А коли ви їдете?

— Завтра вранці, о п’ятій. Прийдеш о п’ятій — візьму тебе з собою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі»

Обсуждение, отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x