Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

— Порожній віз, коли котиться, не важить нічого, — пояснив він. — Зате мій запряг пекло з корінням витягне, як буде треба. От зажди, навантажимо воза колодами, тоді побачиш, як вони всі тягнуть!

Світало, й небо на сході порожевіло. В гайках весело зацокотіли сороки. Мені здавалося, що в світі не може бути нічого кращого, як отак сидіти раннього ранку за запрягом дужих коней і слухати сорочачий гамір.

Здаля, з вигону долинув чоловічий голос — хтось гримнув на собаку:

— Ану, не лізь під ноги!

— Старий О’Коннор виганяє корів, — сказав Пітер. — Раненько він сьогодні схопився — видно, збирається кудись. — Він замислився на хвильку. — Ну, ясно, їде в Солсбері на розпродаж. Хоче купити собі кабріолет. — У голосі його забринів гнів. — Кабріолет, бач, купує, а десять гіней [4] 1 Гінея — англійська монета, дорівнює 21 шилінгу. за колоди й досі мені не заплатив.

Він люто ляснув віжками по крупу корінника й гукнув:

— Ану, наддай!

А тоді, трохи помовчавши, зітхнув і сказав:

— От що виходить, коли віриш людям! Він роз’їжджатиме в кабріолеті, а я на возі.

Коли ми проминули безлюдні вулиці Балунги, з-за обрію викотилося сонце. Пітер завернув коней на путівець, що в’юнився між деревами, а потім загорожі лишилися позаду, й почався справжній ліс.

Курява, збита копитами коней, сідала на наше волосся й одяг. Віття придорожніх кущів шурхотіло, чіпляючись за колеса, й віз підстрибував щоразу, як колеса потрапляли у вибоїни.

Мені дуже хотілося, щоб Пітер почав розповідати про свої пригоди. Я вважав його героєм — адже не було випадку, щоб чоловіки, зібравшись де-небудь побалакати, не згадали про якийсь його подвиг.

— Буває, — розповідав мені батько, — заходиш до бару в готелі й чуєш: «Та що ти мені торочиш про бокс! От я бачив, як Пітер Маклеод бився з Довганем Джоном Андерсоном за пивничкою в Тураллі — ото був бокс!» — І вмить усі замовкають, бо всім хочеться послухати про ту бійку, що тривала дві години. Мовчать, аж доки оповідач скінчить: «І досі люди дивуються, як Довгань Джон залишився живий».

Відколи Пітер почав битися навкулачки — а почав він дуже давно, — його побили тільки раз, та й то коли він був такий п’яний, що не тримався на ногах. Один фермер, відомий своєю звичкою нападати ззаду, накинувся на Маклеода, щоб поквитатися за давню кривду. Під градом його несподіваних, лютих ударів Пітер гепнувся на землю і знепритомнів. Коли ж він прийшов до тями, того фермера вже й слід прохолов. Але наступного ранку, ще вдосвіта, Пітер підійшов до його обори, струснув дужими руками огорожу і, червоніючи з натуги, загорлав:

— Ану, виходь! Подивимося, чи ти сьогодні такий хоробрий, як учора!

Фермер так і закляк з відром молока в руці.

— Я… теє… зараз я не можу битися з тобою, Пітере, — пробелькотів він, одвівши вільну руку на знак того, що здається. — Ти ж тверезий. Ти ж мене вб’єш.

— Вчора ввечері ти на мене напав? Напав! — сказав Пітер, трохи спантеличений такою відповіддю. — Спробуй-но покласти мене зараз.

— Так учора ж ти був п’яний, — відказав фермер. — Ти на ногах не стояв. Якби ти був тверезий, я б з тобою нізащо не завівся, Пітере. Що я — божевільний, чи що?

— А, щоб я пропав! — вигукнув Пітер, не знаючи, що робити. — Виходь битися, слинько!

— Ні, Пітере, обзивай мене, як хочеш, але з тобою тверезим я битися не буду.

— Якого ж дідька я тоді маю обзивати тебе? — вже зовсім розгубився Пітер.

— А й справді, — лагідно відповів фермер. — Нащо лаятися даремно? Як ти себе почуваєш?

— Гірше не буває, — буркнув Пітер, безпорадно озираючись довкола. Раптом він стомлено сперся ліктями на огорожу. — Гірше, як собака шолудивий.

— А ти зажди, я тобі дам зараз ковтнути, — сказав фермер. — У мене є трохи віскі.

Батько казав, що Пітер вернувся додому, ведучи кульгавого коня, що його продав йому фермер, але мати твердила, що той кінь був добрий.

Мені хотілося, щоб Пітер згадав який-небудь випадок із свого життя, тож я сказав:

— Батько розповідав, що ви б’єтесь, як молотарка, містере Маклеод.

— Невже? — вигукнув він, і обличчя його аж засяяло від утіхи.

Він помовчав трохи, а тоді мовив:

— Я знаю, твій батько мене поважає. У нас з ним завжди є про що побалакати. Кажуть, він був колись добрим бігуном. Оце нещодавно я знову придивився до нього. Він спритністю не поступиться перед чорношкірим. — Потім іншим тоном: — То він каже, що я вмію битися, га?

— Атож, — відповів я й додав: — От би мені навчитися битись!