Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

Здесь есть возможность читать онлайн «Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я вмію стрибати через калюжі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я вмію стрибати через калюжі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В автобіографічній повісті відомого австралійського прогресивного письменника Алана Маршалла «Я вмію стрибати через калюжі» перед читачем розкривається картина життя Австралії початку XX століття. Герой повісті Алан — син сміливого об’їждчика диких коней. Змалку він мріє стати таким, як батько; та з ним трапляється нещастя: після тяжкої хвороби ноги перестають служити йому, і дальші роки його дитинства і змужніння присвячені боротьбі з цією перепоною. Мужній, розумний Алан перемагає. Шкільні друзі навіть вважають його щасливчиком, бо йому вдається все, чого б він не захотів. У нього багато друзів, і читач певен, що хлопець з такою сильною волею і впертою вдачею стане справжньою людиною.

Я вмію стрибати через калюжі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я вмію стрибати через калюжі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Та ти навчишся, будь певен. Твій батько вмів давати здачі, а ти такий самий, як він. Головне ж, ти не боїшся удару. А перемагає тільки той, кому удар не страшний. От послухай, як у мене вийшло з братами Стенлі. Їх четверо, і в кожного кулачиська — дай боже. Я з ними знайомий не був, але чув про них. Один з них, — здається, Джордж, — присікався до мене в шинку і давай обзивати по-всякому. Ну, слово по слову, я кажу: «Коли хочеш — вийдемо», а він мені: «На кого ти лізеш, нас, Стенлі, четверо!» — «А мені, — відповідаю, — начхати на всіх вас чотирьох, разом узятих. Клич їх сюди!» Ясна річ, тільки-но ми зчепилися, троє його братів — тут, як уродились, і мені довелось битися з усіма чотирма зразу.

Я спитав:

— Вони всі напали на вас одного?

— Еге ж, усі. Ну, першому я зацідив у щелепу й, поки він падав, додав коліном у живіт — він до кінця бійки й пролежав. А тих трьох я ногами не бив, але старався поцілити під груди — коли б’єшся навкулачки, це найкращий прийом. Гати весь час у живіт. Обличчя — то діло десяте. Спочатку вибий із супротивника дух, а обличчя йому ти завжди встигнеш розмалювати. Я став спиною до стіни і — то правою, то лівою, то правою, то лівою. На якісь інші прийоми просто часу не було, але я їх усіх поклав. А потім ушився. Бо справа не варта була заходу — мені теж добряче перепало. Але переміг усе-таки я… Ото була бійка, хай йому біс! — скінчив він і задоволено покивав головою.

25

Що далі ми заглиблювалися в ліс, то вищі й неприступніші були дерева, пригнічуючи нас своєю величчю. Їхні гладенькі стовбури здіймалися на двісті футів угору й лише там убиралися в листя. Ані травинки не зеленіло під ними: вони стояли на коричневому килимі з опалої кори. В тому лісі панувала дивна, немовби сповнена чекання тиша, не порушувана ні пташиним співом, ані дзюркотом струмків.

Наш малесенький фургон, запряжений малесенькими кіньми, поволі посувався поміж велетенських дерев, іноді чіпляючись на поворотах за величезні корені, що вистромлювались із землі. Дзенькіт ланцюгів на посторонках і приглушений тупіт копит по пружній землі, здавалося, долинали тільки до найближчого дерева — такі слабенькі були ці звуки. Навіть віз порипував якось жалісно, і Пітер сидів мовчки.

Подекуди там де милуючи око на цьому одноманітному тлі росли буки дорога - фото 11

Подекуди, там, де, милуючи око на цьому одноманітному тлі, росли буки, дорога збігала вниз до неглибоких прозорих струмків, що текли по гладеньких, наче відполірованих камінцях.

З галявин, порослих обрідною травою, за нами стежили кенгуру.

Вони роздимали ніздрі і, вловивши наш запах, несквапно стрибали геть і зникали між деревами.

— Я полював на них, — сказав Пітер, — але це все одно, що стріляти в коня: на душі потім якось гидко. — Він запалив люльку й лагідно додав: — Я не кажу, що це погано, але ж у світі є багато такого, про що не скажеш, що воно погане, але й гарним не назвеш.

На ніч ми зупинилися на березі струмка. Я вмостився під блакитним евкаліптом і, лежачи на мішку з соломою, дивився крізь гілля на зоряне небо. Повітря було вологе, прохолодне від подиху папороті й моху…

Табір лісорубів розташувався на схилі горба. Ми побачили його, виїхавши з-за повороту, — велика галявина, з якої, мов вовну з вівці, зістрижено всі дерева.

Над табором вилася струминка диму; на вершині горба поблискували під сонцем крони евкаліптів.

Дорога огинала схил і виходила в поруб, довкола якого безладно купчилися відтяті верхівки дерев.

Посеред порубу стояли два намети, й перед ними палало багаття. Закіптявілі чайники висіли на триніжку над вогнем, і четверо чоловіків ішли до багаття від підніжжя схилу, від того місця, де лежала обтесана колода. Запряг волів відпочивав біля стосу розпиляних стовбурів, а погонич полуднував тут-таки, біля воза, сидячи на скриньці з харчами.

Пітер уже розповів мені про людей, що живуть у таборі. Йому подобався Тед Вілсон, згорблений чоловік з прокуреними вусами й веселими блакитними очима в сітці зморщок. Тед збудував собі з обаполів хатину за півмилі від табору й жив там з дружиною та трьома дітьми.

До місіс Вілсон Пітер ставився з певним упередженням. Він вважав її доброю куховаркою, але не схвалював того, що вона любить «голосити за покійником».

— І не може спокійно дивитися на кров, — додав він.

Пітер розповів, що якось уночі москіт укусив місіс Вілсон, і на подушці залишилася плямка крові завбільшки як шилінг.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я вмію стрибати через калюжі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі»

Обсуждение, отзывы о книге «Я вмію стрибати через калюжі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x