Люсі Монтгомері - Діти з Долини Райдуг

Попри те, що панна Корнелія змінила думку, уже за кілька тижнів вона добряче стривожилася новою витівкою пасторських дітей. На людях вона трималася гідно, повторюючи всім сільським плетухам настанову, яку дала їй Енн іще в пору цвітіння нарцисів, і промова її лунала так натхненно й упевнено, що слухачки зніяковіли й собі замислилися, чи не завеликої ваги вони надають звичайним дитячим витівкам. Проте в розмовах із Енн панна Корнелія дозволяла собі вилити душу.

— Енн, рибонько, у четвер увечері вони влаштували концерт на цвинтарі — саме тоді, коли в методистській церкві тривало молитовне зібрання. Вони сиділи на могилі Єзекії Поллока й добрячу годину горлопанили. Хоч, як я розумію, співали вони загалом церковні гімни, то хай би тільки ними й обмежилися — було б не так зле. Таж вони проспівали ще й усеньку «Поллі Воллі Дудл» [27] «Поллі Воллі Дудл» — американська джазова пісня. — тієї самої хвилини, як диякон Гезерд проказував молитву.

— Я сама була там того вечора, — мовила Сьюзен, — і, хоч не казала про це вам, пані Блайт, дорогенька, а пошкодувала, що вони вибрали саме цей день для своєї забави. У мене кров холонула в жилах, коли я чула, як вони співають тієї геть легковажної пісні, сидячи у священній обителі мертвих.

— Хтозна-що ви робили на молитовному зібранні методистів, — дошкульно озвалася панна Корнелія.

— Я ніколи не стояла на тім, що методизм заразний, — сухо відрубала Сьюзен, — і, як саме хотіла сказати, щойно мене урвали, я таки змусила методистів замовкнути. Коли жінка диякона Бакстера виходила із церкви й пирхнула: «Яка огидна поведінка!», я відповіла, дивлячись просто їй у вічі: «Вони дуже гарно співають, а з вашого хору ніхто не відвідує молитовних зібрань. Мабуть, пані Бакстер, ваші півчі мають голос тільки по неділях». Вона замовкла, а я відчула, що цього разу таки моє зверху. Та я присоромила б її ще дужче, пані Блайт, дорогенька, якби вони лиш не співали «Поллі Воллі Дудл». Подумати страшно, що таке виспівують на цвинтарі.

— Дехто з похованих там і собі любив утнути «Поллі Воллі Дудл» за життя, — припустив Гілберт. — Мабуть, і по смерті їм приємно почути її.

Панна Корнелія метнула в нього докірливий погляд і вирішила принагідно поговорити з Енн. Не слід їй дозволяти лікареві Блайту казати таке. Це може зашкодити його лікарській практиці. Ану ж як людям спаде на думку, що він не тримається звичних приписів християнства? Певна річ, Маршал висловлюється й гірше, але він бодай не публічна особа.

— Певне, їхній батько весь той час сидів у бібліотеці при відчиненім вікні, та взагалі їх не чув. Поринув, звісно, у книжку, як завжди. Але я поговорила з ним учора, коли він прийшов до нас.

— Ох, пані Еліот, як ви наважилися? — докірливо мовила Сьюзен.

— Наважилася! Час би вже комусь на щось наважитися. Подейкують, буцім він навіть не знає про той лист Фейт в газеті, бо ніхто не схотів розказати йому про це, а пресу він не читає. Але я подумала, що слід йому дізнатися про нинішній випадок, щоб уникнути подібного в майбутнім. Пан Мередіт сказав, що «поговорить із ними», та звісно ж, і забув про це, щойно як вийшов із нашої хвіртки. Немає в нього почуття гумору, повірте мені, Енн, рибонько. У неділю він читав казання про те, як правильно виховувати дітей — і то було дуже добре казання, і кожен, хто чув його, думав собі: «Як шкода, що ти не дотримуєшся власних настанов».

Утім, панна Корнелія була несправедлива до пана Мередіта, вважаючи, що він умить забуде її слова. Він пішов додому занепокоєний і ввечері, коли діти повернулися з Долини Райдуг — багато пізніше, ніж мали би — покликав їх до себе в бібліотеку.

Вони зайшли схвильовані. То був незвичний учинок для їхнього батька. Що він хоче сказати їм? Діти видобували з пам’яті нещодавні серйозні провини, та марно. Щоправда, два дні тому Карл перекинув повну розетку варення на шовкову сукню пані Флегг, яку тітка Марта запросила повечеряти з родиною. Щоправда, пан Мередіт не помітив цього, а добродушна пані Флегг не розсердилася. До того ж, Карл був покараний: за присудом членів виховного клубу він мусив до вечора ходити в Унинім платті.

Уна зненацька подумала, що тато, певне, розповість їм про своє майбутнє весілля із панною Вест. Серце її мимохіть забилося сильніше, ноги затремтіли. Проте вона помітила, що в пана Мередіта надто вже суворий і печальний вигляд. Ні, очевидно, річ не в тім.