Едґар По - Літературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нісенітниця»)

Мене зворушило те тепле почуття, з яким містер Краб дав мені таку чудову пораду, і я, не гаючи часу, скористався з неї. Зрештою, я спекався старого кнура і відчув себе вільною людиною, справжнім джентльменом. Проте нестача грошей певний час викликала в мене якусь невпевненість, та згодом, уважно пороздивлявшись на всі боки і побачивши, що робиться в мене під носом, я збагнув, як уладнати таку річ. Я сказав «річ», бо по-латині, наскільки мені відомо, «річ» звучить гет. Між іншим, про латину, чи може мені хтось сказати, що означає quocunque [11] quocunque — хоч куди б (латин.). або modo? [12] modo — тільки (латин.). Мій план був до краю простий. Я купив за безцінь шістнадцяту частку «Кусливої Черепахи» — оце й усе. Справу було зроблено, і я поклав гроші до своєї кишені. Звичайно, треба було владнати деякі дрібниці, які були, так би мовити, наслідком, результатом. Я, наприклад, придбав перо, чорнило, папір і з шаленим завзяттям узявся за діло. Я закінчив статтю для журналу, дав їй назву «Цвірінь-цвірінь автора «Брильянтину Тама» і переслав до «Нісенітниці». Однак цей журнал у «Щомісячних відповідях кореспондентам» назвав мою статтю «марнослів'ям», і я змушений був перемінити заголовок на «Кукуріку» Якваса Тама, ескв., автора оди «Брильянтин Тама» і редактора «Кусливої Черепахи». З цією поправкою я знову послав статтю до «Нісенітниці», і, чекаючи на відповідь, щоденно друкував у «Черепасі» по шість шпальт, так би мовити, філософсько-аналітичних розвідок про літературну вартість журналу «Нісенітниця» і особисті якості його редактора. Наприкінці того ж тижня в редакції «Нісенітниці» збагнули, що припустились прикрої помилки і «сплутали безглузду статтю «Кукуріку», що її написав якийсь незнаний невіглас, з однойменною неоціненною перлиною знаменитого автора «Брильянтину Тама» Якваса Тама, ескв.». «Нісенітниця» висловила «щире співчуття з приводу цілком природного непорозуміння» і до того ж обіцяла надрукувати оригінал «Кукуріку» в наступному номері журналу.

Річ у тім, що я так і думав і тоді, і пізніше, і не маю ніяких підстав думати інакше тепер, коли «Нісенітниця» таки помилилась. Навряд чи хто у світі, маючи добрі наміри, так неприпустимо помилявся, як «Нісенітниця». Відтоді я полюбив «Нісенітницю» і невдовзі глибоко збагнув саму суть її літературної вартості і принагідно залюбки розводився про неї на сторінках «Черепахи». А тут іще дивний, я б сказав, небувалий збіг, що спонукає серйозно замислитись: така ж революційна зміна поглядів, таке ж неймовірне bouleverse-ment [13] bouleverse-ment — збурення (фр.). (як кажуть французи), такий же всеохопний шкереберть (якщо тільки можна навести тут цей досить широко вживаний індіанцями крутий вислів), що стався попри всі pro et con [14] pro et con — за і проти (латин.). у моїх взаєминах із «Нісенітницею», згодом, за таких самих обставин, відбувся й у взаєминах з редакціями «Горланя» і «Гармидера». Внаслідок цього геніального трюку мені поталанило: я «напихав повний гаманець»* і, кажу про це чесно й упевнено, почав стрімко робити блискучу кар'єру. Я став знаменитим і можу тепер сказати словами Шатобріана: «Я творив історію — J'ai fait 1'histoire».

Я справді «творив історію». З тих славетних часів, що про них я веду свою оповідь, мої діяння і твори ввійшли до скарбниці людства. Вони вже відомі всьому світові. Отже, немає рації докладно описувати, як я, стрімко підіймаючись щаблями кар'єри, успадкував «Ласуна» і злив його з «Гармидером»; як згодом придбав «Горланя» і таким чином об'єднав три періодичні видання; як, нарешті, уклав угоду з останнім конкурентом і об'єднав усю літературу країни в одному чудовому, всесвітньовідомому журналі

«ГОРЛАНЬ, ЛАСУН, ГАРМИДЕР І НІСЕНІТНИЦЯ».

Так, я творив історію і досяг світового визнання. Моя слава розлетілась до найдальших куточків землі. У першій-ліпшій газеті ви неодмінно натрапите на згадку про безсмертного Якваса Тама: містер Яквас Там сказав так, містер Яквас Там написав так, містер Яквас Там зробив так. Але я людина скромна і покірливо залишаю цей світ. Зрештою, в чому полягає суть того незбагненного явища, яке ми називаємо «геніальністю»? Я погоджуюсь з Бюффоном...* з Хогартом...* по суті, геній — це насамперед старанність.

Погляньте на мене! Як я трудився... як працював... як писав! О боги, хіба я не писав? Я не знав слова «відпочинок». Удень я був прикутий до стола, а вночі, блідий від недосипання, працював при світлі лампад. Бачили б ви мене тоді. Я схилявся то направо, то наліво; то подавався вперед, то відкидався на бильце крісла. Я сидів tete baissee [15] tete baissee — нахиливши голову (фр.). (як кажуть мовою якихось індіанців), схилившись над білим, мов алебастр, аркушем. І хай там горе чи радість, голод чи спрага, я писав. Я писав у будь-яку погоду, я писав удень і вночі. Не має значення, що я писав, головне — стиль, який я запозичив у Дурисвіта. Бах! Трах! Пропоную вам познайомитись із ним.