Едґар По - Літературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нісенітниця»)

Така оцінка мого твору нітрохи не суперечить істині, проте, мушу признатись, я на неї не сподівався, — нехай запізніле визнання буде вічним докором моїй батьківщині і всьому людству. Не гаючи часу, я кинувся до редактора «Ласуна», який, на щастя, був удома. Він привітав мене підкреслено шанобливо, навіть по-батьківськи тепло і поблажливо, — безперечно, з огляду на мій юний вік і житейську безпорадність. Він запросив мене сісти і одразу ж перейшов до розгляду поеми, розсипаючи на всі боки компліменти, повторити які мені не дозволяє природна скромність. А втім, містер Краб (так звали редактора) не просто підлещував мені. Він невимушено, зі знанням справи проаналізував мій твір, не вагаючись, вказав на кілька дрібних вад, чим значно підняв свій авторитет у моїх очах. Звичайно, ми поговорили й про «Ґедзя», і, хотілося б думати, сувора критика і гострі кпини, що їх містер Краб вихлюпнув на це нещасне видання, ніколи не впадуть на мою голову. Я звик вважати редактора «Ґедзя» мало не надлюдиною, та містер Краб швидко спростував цю думку. Він пролив світло на літературне і приватне життя «Уїдливої Мухи» (так саркастично містер Краб називає свого конкурента, редактора «Ґедзя»). «Уїдлива Муха» — чоловік непутящий, пише паскудні речі, а до того ж — запроданець, штукар і добрячий мерзотник. Він написав трагедію, над якою регоче вся країна, а від його фарсу у людей течуть гіркі сльози. Це ще не все, він не погребував написати пасквіль на містера Краба, в якому називає того «ослом». Якщо я захочу висловити думку з приводу «Уїдливої Мухи», містер Краб без вагань надасть мені таку можливість на сторінках «Ласуна». Тим часом, оскільки «Ґедзь» неодмінно накинеться на мене за спробу позмагатися з автором «Брильянтину Тама», він (містер Краб) стане на захист моїх особистих інтересів. І якщо з мене зразу ж не будуть люди, то це не його (містера Краба) провина.

Містер Краб на якусь хвилину замовк (я майже нічого не второпав з його промови), і я ризикнув нагадати, що хотів би отримати гонорар за свою поему, згідно з оголошенням на обкладинці «Ласуна», в якому зазначалося, що він («Ласун») «готовий щедро заплатити за всі прийняті матеріали і не зупиниться перед тим, аби витратити на невеличкий вірш суму, яка перевищує річні видатки «Гармидера», «Горланя» і «Нісенітниці» укупі». Тільки-но я вимовив слово «гонорар», містер Краб широко розплющив очі, потім роззявив рота і став схожим на перелякану стару качку, яка намагається кахнути. Так він і стояв (раз у раз розпачливо і спантеличено хапаючись за голову) майже весь час, поки я виговорював цю фразу. Коли я скінчив, він знеможено відхилився на бильце крісла і безпорадно опустив руки, хоча й далі роззявляв рота, мов качка. Поки я мовчки стояв, вражений такою поведінкою співрозмовника, він раптом схопився і кинувся до дзвінка, та, доторкнувшись до нього, мабуть, прийняв інше рішення (хоч яке б воно було), пірнув під стіл і враз виліз з-під нього, тримаючи в руках кийка. Він уже було замахнувся ним (не знаю навіщо), та тієї ж миті лагідна посмішка освітила його обличчя, і він сумирно опустився в крісло.

— Містере Таме, — сказав він (я заздалегідь переслав йому візитну картку) — містере Таме, ви ж молода людина, мені навіть здається, дуже молода, — так?

Я погодився і додав, що не досяг іще повноліття.

— Он воно що! — вигукнув він. — Чудово! Все ясно! Щодо гонорару — то ви маєте слушність, безперечну слушність. Але ж... е-е... перша публікація... розумієте, перша... а наш журнал ніколи не платить за першу... розумієте? Річ у тому, що в таких випадках ми виступаємо одержувачем. (Містер Краб лагідно посміхнувся, зробивши наголос на слові «одержувачем»). Здебільшого платять нам за те, що ми друкуємо першу спробу пера... Надто коли йдеться про вірші. А по-друге, містере Таме, ми дотримуємось правила ніколи не платити argent comptant, [3] argent comptant — готівкою (фр.). як кажуть французи; гадаю, ви розумієте мене. Через три-шість місяців після публікації... або через рік-два... ми б не заперечували проти того, щоб видати зобов'язання на строк дев'ять місяців, — звичайно, за умови, якщо є впевненість, що через півроку ми не «луснемо». Сподіваюся, містере Таме, мої пояснення задовольняють вас.

Містер Краб замовк, і на його очах я побачив сльози.

Я глибоко засмутився, — адже несамохіть завдав страждань такій чудовій і вразливій людині, — і поспішив вибачитись перед нею і запевнити, що наші погляди цілком збігаються і що я повністю усвідомлюю делікатність його ситуації. Я виклав йому це в вишуканих зворотах і пішов.