Едґар По - Літературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нісенітниця»)

Я попросив містера Краба пояснити, хто такий містер Томас Гавк і яким чином я повинен виконувати його роль. Тут містер Краб знову «зробив великі очі» (як кажуть у Німеччині), та, зрештою, вийшов із стану здивування, опанував себе й пояснив, що слова «Томас Гавк» він ужив для того, щоб уникнути вульгарно-просторічного «Томі», і що слід говорити «Томі Гавк» або «томагавк», а «виконувати роль томагавка» означає всіляко шпетити і ганити зграю авторів-невдах.

Я запевнив свого заступника, що, коли тільки це й робити, готовий зіграти роль Томаса Гавка. Тоді містер Краб запропонував мені спробувати свої сили і розквитатись з редактором «Ґедзя» якомога суворіше. Я виконав це прохання і прямо в приміщенні редакції написав рецензію на ту оригінальну поезію «Брильянтин Тама». Рецензія зайняла тридцять шість сторінок «Ласуна», і я зрозумів, що грати роль Томаса Гавка значно легше, ніж писати вірші: адже я дотримувався певної системи і тому майже не докладав зусиль, статечно роблячи свою справу. А робив я це так. За безцінь я купив на аукціоні «Промови лорда Брума»,* «Повне зібрання творів» Коббета,* «Новий словник сленгу», «Мистецтво ганьбити» (повний курс), «Самовчитель брудної лайки» (in folio) і «Льюіс Кларк про мову»*. Ці твори я добряче потер скребницею, потім кинув шматки в сито і ретельно просіяв усе хоч трохи пристойне (суща дрібниця). Круті слівця я позапихував у велику олив'яну перечницю з поздовжніми дірками таким чином, щоб через них могли вільно пройти цілі речення. Тепер суміш була готова до вживання. Коли мене запрошували на роль Томаса Гавка, я змащував аркуш паперу білком качиного яйця, а тоді, пошматувавши твір, призначений для рецензування, таким же чином, яким я роздирав книжки, тільки ретельніше, щоб на кожному клаптику залишилось тільки по одному слову, я запихував їх у ту саму перечницю, закручував кришку, струшував і висипав усю суміш на змащений білком аркуш, до якого вона й прилипала. Ефект був просто чудовий, я б сказав, неперевершений. Справді, рецензії, виготовлені таким простим способом, на превеликий подив усього світу, затьмарювали усе написане іншими авторами. Попервах моїм творам була властива певна безладність, якийсь відтінок bizarre [9] bizarre — незвичності (фр.). (як кажуть у Франції), що трохи бентежило мене, але я гадав, що це наслідок моєї сором'язливості і недосвідченості. Всі вирази були на своєму місці (як кажуть англосакси). Багато з них було перекручено, декотрі навіть стояли догори ногами, і не було жодного, який хоча б приблизно зберігав свій зміст. Винятком були вислови містера Льюіса Кларка, такі категоричні й тверді, що вони нічого не втрачали навіть у найнезвичайніших позиціях і мали однаково щасливий і впевнений вигляд незалежно від того, стояли вони догори чи вниз ногами.

Важко сказати, що трапилось з редактором «Ґедзя» після публікації моєї критичної статті на його «Брильянтин Тама». Мабуть, він помер від горя. В усякому разі, він ураз пропав з лиця землі, і відтоді не чути навіть духу його.

Цій справі було покладено край, фурії заспокоїлись, і я одразу завоював велику прихильність містера Краба. Свої таємниці він довіряв тільки мені і доручив мені постійну роль Томаса Гавка в редакції «Ласуна»; оскільки він не міг мені дати ніякої платні, то дозволив просто користуватися його порадами.

— Мій любий Яквасе, — сказав він мені якось після обіду, — я ціню ваші здібності і люблю, як рідного сина. Я зроблю вас своїм спадкоємцем. Після моєї смерті «Ласун» стане вашою власністю. А тим часом я виведу вас у люди... неодмінно виведу... тільки слухайтесь моїх порад. Перш за все треба спекатись цього старого Кнура.

— Кнура? — зацікавився я. — Свині, чи не так?.. Aper [10] Aper — Кабан (латин.). (як кажуть латиною)?.. Хто свиня? Де?

— Ваш батько, — була відповідь.

— Справді, — сказав я. — Свиня.

— Вам треба подумати про майбутнє, Яквасе, — вів далі містер Краб, — а цей ваш наставник висить у вас на шиї, мов камінь. Нам потрібно негайно відітнути його. (Тут я витяг ножа). Нам потрібно відітнути його, — провадив далі містер Краб, — раз і назавжди. Він заважатиме нам... заважатиме. Повірте мені, вам слід дати йому стусана, або побити кийком, або скоїти щось подібне.

— А що ви скажете, — скромно поцікавився я, — якщо спочатку я дам йому стусана, потім поб'ю кийком і, смикнувши за ніс, приведу до тями?

Містер Краб замислено подивився на мене й відповів:

— Вважаю, містере Таме, вашу пропозицію цілком слушною... усе це просто чудово, тобто ви маєте рацію, але з перукарем упоратися не так просто, і, гадаю, після того як ви зробите з Томасом Тамом те, що надумали, слід добряче підбити йому кулаком обидва ока, щоб він навіть не наважувався стежити за вами під час розваг. Якщо ви вчините саме так, можете вважати, що виконали своє завдання. А втім, було б непогано хлюпнути на нього раз-другий грязюкою з рівчака, а тоді віддати до рук поліції. Наступного ранку ви можете просто піти в поліцію і заприсягнутись, що на вас учинили напад.