Ґустав Майрінк - Ґолем

Шемай підійшов до столу, покрутив у руках келиха. Він не пив. Можливо, єврейський звичай забороняв йому це.

— Сміливо запитуйте, пане Цвак.

— Чи знаєте Ви щось про єврейське таємне вчення — каббалу, Гіллелю?

— Небагато.

— Я чув, ніби існує писання, з якого можна навчитися каббали… Зохар…

— Так, Зохар — Книга Сяяння…

— Ось бачте! — не стримався Цвак. — Хіба це не кричуща несправедливість, що писання, яке, ймовірно, містить ключі до розуміння Біблії та блаженства…

— Лише декілька ключів, — урвав його Гіллель.

— Гаразд, хай кілька! Отже, цей фоліант через свою величезну цінність та унікальність доступний лише багатим? Він існує в єдиному екземплярі, до того ж, я чув, зберігається у Лондонському музеї, чи не так? Та й написаний халдейською, арамійською, гебрейською чи ще хтозна якою мовою… Хіба мав я коли-небудь у своєму житті нагоду вивчити ці мови чи потрапити до Лондона?!

— А ви справді палко прагнули цього? — запитав Гіллель ледь глузливо.

— Чесно кажучи — ні, — зніяковіло зізнався Цвак.

— То нічого обурюватися, — сухо зауважив Гіллель. — Хто не прагне спостигнути дух кожним атомом свого єства, тому не дано прозирнути в таїни Господа.

«Усе ж має існувати книга не з кількома, а з усіма ключами до розгадки таємниць іншого світу», — майнуло мені в голові; рукою я механічно теребив у кишені паґада. Та не встиг я сформулювати запитання, як Цвак уже запитав.

Уста Гіллеля склалися в усмішку сфінкса:

— На кожне запитання людини відразу є відповідь, якщо воно поставлене її духом…

— Розумієте, що він має на увазі? — звернувся до мене Цвак.

Я промовчав, навіть подих затамував, щоб не пропустити жодного слова Гіллеля.

Шемай вів далі:

— Усе життя — це ніщо інше, як низка сформульованих запитань з зародками відповідей у собі та відповідей, які породжують нові запитання. Хто бачить у цьому щось інше — дурень.

Цвак гримнув кулаком по столу.

— Отож бо, запитання, які щоразу звучать інакше, і відповіді, які кожний по-своєму розуміє…

— Саме так, — приязно мовив Гіллель. — Лікувати всіх з однієї ложки — привілей лікарів. Хто запитує, отримує йому потрібну відповідь, інакше б розумні істоти не простували шляхом своїх прагнень. Гадаєте, наші юдейські писання з доброго дива написані винятково приголосними? Кожен повинен для себе підшукати до них незримі голосні, які наповнять слова лише йому відомим сенсом… Інакше живе слово заклякне мертвою догмою.

Лялькар гаряче оборонявся:

— Це все слова, раббі, слова! Останнім паґадом буду, якщо я хоч щось тут розумію!

Паґад! Слово вдарило в мене, мов блискавка. З переляку я ледь не звалився зі стільця.

Гіллель уникав мого погляду.

— Останній Паґад? Хтозна, чи то й справді не Ваше ім’я, пане Цвак? — ніби з далекої далечі долинули до мого вуха слова Гіллеля. — Ніколи не варто бути надто самовпевненим. До речі, якщо вже ми заговорили про карти… Ви граєте в таро, пане Цвак?

— Таро? Звичайно! Змалку.

— Тоді мене дивує, навіщо Ви розпитуєте про книгу, у якій зібрана вся каббала, якщо самі тисячі разів тримали її в руках?

— Я? Тримав у руках? — Цвак схопився за голову.

— Так, Ви! Вам не спадало на думку, що таро має двадцять два козирі — стільки ж, скільки літер у гебрейській абетці? А в наших богемських картах теж не бракує виразно символічних образів: блазень, смерть, чорт, Страшний Суд… Життя, любий друже, волає Вам у вухо відповіді, а Ви не чуєте! То як іще Вам волати?!

Мабуть, Ви не знаєте — та Вам і не конче це знати — що тарок або тарот походить від єврейського тора — закон ; староєгипетською воно означає тарут — той, кого запитують , а давньою індоіранською таріск — я вимагаю відповіді . Однак про це мали б знати вчені, перш ніж безапеляційно стверджувати, ніби гра таро виникла за часів Карла Шостого.

Як паґад перша карта в колоді таро, так людина — перша фігура в своїй ілюстрованій книжці, власний двійник: гебрейська літера алеф у формі людини показує однією рукою у небо, а іншою — вниз, що означає: унизу — так само, як угорі; угорі — так само, як унизу . Тому я й сказав перед тим: хтозна, чи справді Ви Цвак, а не Паґад, — при цьому Гіллель пильно глянув мені у вічі, і я здогадався, що за його словами розверзається безодня дедалі нових значень та понять. — Не посилайтеся на це, пане Цвак! Бо можете потрапити до темних лабіринтів, з яких без талісмана ще ніхто не вибрався. За леґендою, двоє чоловіків якось зійшли до царства пітьми; один з них стратив розум, другий осліп, а третій, Раббі бен Акіба, повернувся неушкодженим додому й розповів, що зустрів там самого себе. Скажете, не дивина, таке вже траплялося… Скажімо, Ґете — зазвичай на мості або ж на вузькій кладці між берегами річки — не раз дивився сам собі у вічі й нічого — не збожеволів! Та в його випадку йшлося про віддзеркалення власної свідомості, а не про справжнього двійника, не про те, що називають Habal Garmin , подихом кісток , бо ж сказано: «Як зійшов він, нетлінний, у кістках, у могилу, так і постане у день Страшного Суду», — Гіллель дедалі глибше пронизував мене поглядом. — Наші бабусі кажуть про нього: «Живе він високо над землею у кімнаті без дверей лише з одним вікном, через яке неможливо порозумітися з людьми. Хто зуміє його полонити й… ушляхетнити, той перебуватиме в мирі з самим собою». Що ж стосується таро, то Ви знаєте не згірш за мене: кожному гравцеві карти лягають інакше; хто правильно зуміє розпорядитися козирями, той і виграє партію…