- Що вам, сестричко? - питаюся її, увійшовши до пасіки (бо в нас, знаєте, кажеться старшим браттям та сестрам «ви»). - Ви щось від того храму як не свої стали, - чи вам лиш хто що не казав? Таже маєте нащось братів претці, [81] - Таки (поль).
Господи! Скажіть лиш баді-ці або мені, та ми його в капусту посічемо.
- Нічо, братчику, - сказала сестра, та лиш ручкою махнула. А далі й каже: - От сьогодня однако неділя, поїхав би у Довгополе відвідати... Василя... - а се доказала вам уже насилу, та й сховала головку в джергу. [82] - Грубе покривало з овечої вовни, зішите з ліжників (вузьких килимів), - домашньої роботи.
Мене неня в голову не била: знав і я, куда що і почому світі.
- Іду, - кажу, - коби лиш бадіка хотіли пустити. А ви нічо, сестричко, не переказуєте в Довгополе?
Сестра лиш на мене подивилася.
Боже милий, Боже! Сестричко моя люба, тепер уже на мене не подивишся ніколи сивесенькими твоїми очицями. Сльози мені закрутилися... вийшов з пасіки, не допитуючися далі.
Увійшов я в хату. Брат усе читав, як читав коло стола; неня дрімали, а я став коло неї та й чекаю, як брат стане.
- Може, тобі чого треба, Юрію? - запитав по часі.
- Чи не пустили би ви мене, бадічко, у Довгополе? Кортить мене відознати [83] - Вивідатися.
за Василя.
- Про мене - каже брат, погадавши часок. - Аз чим ж ти підеш коли й колачі минулися, і горілки дасть Біг?..
- Горілка буде, - кажу, - коби гроші, а колачів я маю пару своїх.
Брат посяг у ремінь та й виймив мені сороківця.
- На, - каже, - та возьмеш по дорозі око [84] - Міра, більша за літру.
горілки; а тепер уберися мені пишно та прийди сюда, щоби тебе обіздрів.
Я впідскоки в кліть. От уже й убрався та уходжу.
Брат подивився по мені, та й не мав що й казати, бо до уборів не взяв мене кат. Як вам, бувало, порошниці утру та топорчик, то не дбаю, аби й до самого цісаря у старости.
- Іди ж, хлопче, та не барися мені туда, - наповідає [85] - Напоминає.
брат. - Ходом та й назад!
Я пасунув брови: «Що мене, - гадаю собі, - миють бадіка хлопцем звати, коли я вже, Богу дякувати, парубок, а вус уже таки сіється, - гм!»
Брат усміхнувся та, аби мене потішити, й каже:
- А котрим ти конем їдеш, хло!? [86] - Гуцули часто називний відмінок скорочують, наприклад: бра! (брате), Пе! (Петре), Пала! (Палажко), хло! (хлопче) і т. д.
- А котрим же їхав би? Рижим!
- Дай рижому покій, - каже брат, - він недавно з дороги, бери мого.
Не треба мені се було двічі казати, - як скочу! На мліг [87] - На миг (польськ.).
ока був рижий розсідланий, а вороний осідланий. Ей, то ж був-бо раз і коник уже! Хоть під якого отамана.
Увійшов я в хату.
- Я вже готовий, бадічко, - чи кажете йти?
- Іди, йди! - каже брат. Та поклонися там Ілашеві, щоби здоров був; скажеш йому, що на Петра будемо бачитися, або, може, й борше.
- Гай, гай! [88] - Добре, добре (знак згоди).
- кажу я. - Оставайте, бадічко, здорові.
Але лишень що я на поріг, а молодша сестра з криком у-стріть [89] - Мені назустріч.
мене:
- Ілаш з Василем, бадічко!
- Де!? - крикнув брат та кинув книжку на стіл, а сам вибіг з хати.
- Адіть, бадіко, адіть - онде, право [90] - Просто, напроти.
Кодоманки. Та й у кучмах [91] - Волохата шапка з кожуха.
- не видите? Адіть!
Брат аж плеснув у долоні:
- Квапився, нема що й казати!.. Біжи винеси мені кресаню, най іду пана-молодого зустрічати. - А самий такий рад!
Сестра побігла за кресанею, а я уже не сердитий, ні! Та й чи ж і нема чого сердитися? Уряди-годи придалося мені на братовім коні їхати, та й з того нема нічо; то ж то би вже довгопільці дивилися, а Корочукова Аксенія! Аж трохи що не заплакав. Але ніколи було, бо брат кинув, та побігли ми боржій встріть пана-молодого.
- Слихом слихати,
Видом видати, -
А пана-молодого вітати
Щастєм, здоровлєм,
Розумом добрим,
Ласкою господньою.
Дружиною надобною!
Най тобі, брате, чи, - хочу казати, пане-молодий, Бог дає
І з роси,
І з води,
І а усеї лободи!
А пречиста діва
За столом сіла,
А за нею добрі люди -
Тобі доленьку судять;
Як золото, ясна,
Як весна, красна,
Як хліб, добра,
Усему світові вподобна.
Скоро се брат проказав, так і зняв кресаню та й уклонився аж тричі.
Ілаш нічого не відповів, але як скочить з коня, як обійме бадіку, як стане цілувати! Аж мало що не перевернулися.
- Дякувать тобі, братчику! - тілько й бесіди з його.
- Та годі вже, брате, годі! - стали бадіка казати. - Уповідай, як там було, як тебе стара приймила, що Калина казала, що твоя неня казали, що довгопільські дівчата говорили, що ти на стороні [92] - Не у свойому селі.
посватав, - що?
Читать дальше