Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Ось чому вона відмовилася від пропозиції Атенора Ліми взяти Ейтора на роботу. І навіть не вважала за потрібне довго сперечатися з Розалією, коли та заявила, що хоче влаштуватися секретаркою на рецепцію успішної фотостудії «Фото Elegante» на Байша-душ-Сапатейруш, де Андрес Ґутьєррес, смаглявий іспанець із підстриженими вусиками, вдосконалювався у найрізноманітніших виявах фотомистецтва: від миттєвих світлин три на чотири сантиметри для посвідчень особи і стандартних карток («готові через добу») до «незрівнянних кольорових портретів, справжніх шедеврів», зокрема групових знімків із хрестин, весіль, першого причастя та інших урочистостей, достойних пожовклої вічності у сімейних альбомах. Хоч би що ви побажали сфотографувати, на обрії відразу виникав Андрес Ґутьєррес зі своїм фотоапаратом і зморшкуватим помічником-китайцем вельми підозрілого вигляду і невизначеного віку. Ходили чутки — дійшли вони, звісно, і до дони Розилди, завжди охочої попліткувати про Андреса, його «Фото Elegante», його помічника і сферу їхньої діяльності, — начебто китаєць у запечатаних конвертах їхнього виробництва продає надзвичайно натуралістичні листівки «мистецького ню», що мають нечуваний успіх. Як стверджували пліткарки, для таких фото за якихось тисячу реалів позували бідні і легкодоступні молодиці. До того ж вони ще й задовольняли Андресові примхи, і хтозна, можливо, і примхи його китайця. Чого тільки не пасталакали про те фотоательє. Тому й не дивно, що дона Розилда накинулася на доньку, коли та наївно і захоплено повідомила їй про пропозицію іспанця:

— Ще раз таке почую і шкуру з тебе здеру… відгамселю, що боків не залатаєш, тварюко невдячна…

Андресу вона пригрозила буцегарнею, перелічивши всіх своїх «впливових» знайомих: як бодай іще раз підгребе до її дочки, то хай начувається, розпусний галісійський кнуряка, дона Розилда усе розповість поліції…

Андрес теж був не з тих, хто дасть собі в кашу наплювати, нахабний і запальний, як усі іспанці, він не поступався доні Розилді в зухвалості. Почав з того, що галісійським кнурякою, до того ж рогатим, був не хто інший, як батько дони Розилди; а він, Андрес, співчуваючи становищу сім’ї після смерті сеу Жиля, ґречного і доброго чоловіка, який, без сумніву, заслуговував на кращу дружину, вирішив запропонувати роботу дівчині, заледве знаючи її, з єдиним наміром допомогти, і що отримав натомість? А натомість біля дверей його студії реве оця істерична корова, та ще й погрожує, вигадуючи всілякі нісенітниці і підлі наклепи! Якщо вона негайно не заткне свою вигрібну яму, себто паскудний писок, то нехай краще відразу котиться під три чорти і то швиденько, бо він — поважний, законослухняний громадянин, справний платник податків і нащадок стародавнього андалуського роду — нікому не дозволить називати себе кнурякою… Байдужий до цієї суперечки китаєць копирсався сірником у своїх довгих закручених нігтях, про які чого тільки не вигадували балакучі пліткарки…

Правдою чи брехнею були ті захопливі історії про фотостудію, — дона Розилда не для того ростила доньок, виховувала їх і давала освіту, щоб вони потрапили в лапи якогось Андреса Ґутьєрреса, андалусця, галісійця чи китайця, біс його зна, хто він там насправді… Доньки були тепер єдиним важелем, що за його допомоги вона хотіла змінити хід своєї долі і підвищити свій суспільний статус. Вона не приставала на жодну пропозицію прилаштувати Розалію і Флор, хоч робили їх із найкращими намірами. Дона Розилда не бажала виставляти напоказ своїх дівчат і наражати їх бодай на щонайменшу небезпеку. Місце порядної дівчини — в сім’ї; її мета — заміжжя, так вважала дона Розилда. Дозволити донькам стати за прилавок нікчемної крамниці, піти працювати касиркою в кінотеатр або стати секретаркою стоматолога означало б визнати власну бідність і капітулювати; це було однаково, що всім показати свою огидну, гнійну, смердючу виразку! Нехай дівчата працюють, але вдома, набуваючи навичок, необхідних для нареченої або ж заміжньої жінки. І якщо досі ці навички — як і саме заміжжя — були просто важливою складовою планів дони Розилди, то тепер вони посіли основне, пріоритетне місце.

Поки сеу Жиль був живий, дона Розилда мріяла дати синові вищу освіту, вивчити його на лікаря, адвоката або ж інженера. Докторське звання і університетський диплом допомогли б йому долучитися до еліти, засяяти серед сильних світу цього. Докторський перстень на пальці Ейтора мав стати ключем, що відімкнув би перед ним двері вищого світу, цих далеких і недосяжних сфер Віторії, Канели, Ґраси. Братове становище допомогло б і її донькам знайти хороших наречених серед його товаришів із пристойних родин і забезпечило б дівчатам чудове майбутнє.