Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Що ж ти літаєш, мов ошпарена, навіть телевізор не подивишся… — і приречено запихав до рота великий палець.

Добросерда дона Норма готувалася щиро обійняти згорьовану дону Розилду, підтримати і втішити її. А та поводилася так абсурдно, ніби зятева смерть була для неї якимось святом. Ось вона спускається трапом, тримаючи в одній руці стандартний пакет добре висушеного ароматного борошна з Назаре-дас-Фариньяс і кошик, де полохливо борсаються придбані на борту пароплава краби; в іншій руці — сонцезахисна парасолька і валіза. То ще добре, подумала дона Норма, що та валіза невелика, отже, вона тут ненадовго, а отой маленький дерев’яний баульчик вона зазвичай бере, коли їде на кілька днів. Дона Норма поквапилася їй назустріч, щоб допомогти і скорботно обійняти, висловивши співчуття: вона ні за що на світі не відмовилася б від виконання свого сумного обов’язку.

— Співчуваю вам…

— Співчуваєте? Мені? Е ні, дорогенька, прибережіть для інших свої ввічливі балачки! Як на мене, то він давно міг би вже піти на той світ, тож не відчуваю жодної втрати і про його смерть анітрохи не шкодую. Нарешті знову можу вільно зітхнути і сказати, що в моїй родині немає виродків. Але яка ганьба, хіба ж ні? Теж мені, знайшов коли померти — посеред Карнавалу, ще й у карнавальному костюмі… ніби навмисне…

Вона зупинилася перед доною Нормою, поставила на землю валізу, кошик, пакунок і, з голови до ніг змірявши її поглядом, не втрималась від шпильки:

— Не хочеться лестити, та ви, скажу вам, добряче погладшали… Справжня сучасна красуня, така собі пухкенька, просто не дівка — золото, приємно глянути, тьху-тьху, щоб не зурочити…

Дона Розилда поправила кошик, з якого намагалися втекти краби, і продовжила у тому ж дусі:

— Оце я розумію: жінка не повинна ганятися за мінливими модними тенденціями… Погляньте лише на тих божевільних, які морять себе голодом, щоб схуднути, а потім від сухот лікуються… А ви…

— Та невже, доно Розилдо?! А я вже була подумала, що хоч трохи схудла… З такою суворою дієтою, як у мене… Вже місяць не вечеряю, вже й забула смак улюбленої квасолі…

Дона Розилда зміряла її критичним поглядом:

— Ой, щось не схоже, дорогенька…

Узявши речі, вони попрямували до підіймача Ласерди. Дона Розилда не вгавала:

— А як там сеу Сампайо? Далі тільки й валяється у ліжку? У житті не бачила такого лежня. Як старий пес, їй Богу…

Доні Нормі не надто сподобалося таке порівняння, і вона лагідно спробувала заперечити:

— Нічого не вдієш, такий уже вдався…

Однак дона Розилда не схильна була прощати людських ґанджів:

— Та Боже збав!.. Мати такого нахабного чоловіка, як у вас, це кара небесна, чесне слово. Ось мій, наприклад… царство небесне моєму Жилю… Певна річ, він був далеко не святий і не якийсь особливий… Та порівняно з вашим… Ах, люба моя, кажу вам: я б на вашому місці точно не витримала… Чоловік, який нікуди не виходить, ніде не буває, впирається і завжди стирчить перед телевізором…

Дона Норма спробувала повернути розмову до головної теми: зрештою, дона Розилда втратила зятя і саме тому приїхала в Баїю. Про цю трагічну подію і слід було говорити, до такого спілкування дона Норма і готувалася:

— Флор досі дуже згорьована і пригнічена. Їй стільки всього довелось пережити…

— Бо вона незграба і розтелепа. І завжди така була — як не моя дитина, їй Богу. Мабуть, у батька вдалася. Ви не знали покійного Жиля? Не хочу набивати собі ціну, але за господаря в домі завжди була я. Бо ж він був ні риба ні м’ясо, ні каптан ні ряса — все доводилося вирішувати мені. А Флор — таке ж як і її таточко, таке ж слабодухе і безвольне; інакше хіба ж змогла б вона стільки часу терпіти свого чоловіка?

Дона Норма зробила висновок, що якби покійний Жиль не був таким тюхтієм, він би точно не зміг довго терпіти своєї дружини, і поспівчувала тяжкій долі батька дони Флор. А самій доні Флор тепер світили постійні візити матері і, — хтозна? — а раптом вона вирішить переїхати до овдовілої дочки, порушивши теплу і дружню атмосферу, що панувала в їхньому кварталі.

За життя Гульвіси візити дони Розилди до дони Флор були на диво короткі, вона намагалась якнайшвидше наговорити на зятеву адресу паскудств і вчасно, поки не з’явився той бісів негідник зі своєю вульгарщиною, вирушити додому. Доні Розилді ніколи не вдавалося взяти над ним гору, вона не здатна була навіть роздратувати Гульвісу, який, щойно побачивши тещу, вибухав веселим сміхом і поводився так, ніби вона була для нього найдорожчою і найбажанішою гостею: