Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Бабуся мовчки сиділа, склавши руки. Вона, як і Гайді, була сповнена умиротворення, яке неможливо описати словами, і по її щоках котилися сльози радості.

Коли дівчинка перестала читати, старенька вимогливо попросила:

— Гайді, дитинцю, прочитай іще раз, най ще раз почую!

Дівчинка прочитала вірша ще раз і не тільки на радість та вимогу старенької, але й тому, що сама хотіла це ще раз почути:

— Гайді, з мене темрява спала. В серці моїм темрява спала. Дякую, дитино, ти принесла мені стільки радості! — повторювала старенька раз за разом, а Гайді аж сяяла від щастя.

Такою задоволеною вона ще бабусю не бачила. Куди й подівся сум на її обличчі. Бабуся випромінювала радість та вдячність. Складалося враження, що вона прозріла і бачить красиві райські сади.

У вікно постукали, і Гайді побачила дідуся, який кликав її повертатися додому. Дівчинка вибігла надвір, запевнивши перед тим бабусю, що неодмінно завтра до неї прийде. А коли завтра пожене кіз із Петрусем на пасовисько, то прийде після обіду. Тепер вона кожного дня буде старатися, щоби бабуся перестала бути в темряві та була весела, як сьогодні. Радість на бабусиному лиці була для Гайді у стократ приємнішою, аніж сонячний день на полонині з улюбленими кізками. Бриґітта метнулася вслід за Гайді: дівчинка мала забрати свої спідничку та капелюшок. Мала спідничку взяла, перекинула її через руку. «Дідусь її бачив уже», — подумала вона собі, а от від капелюшка категорично відмовилася. Нехай, мовляв, залишається у Бриґітти, бо вона його ніколи-ніколи вдягати не буде. Гайді була настільки під враженнями, що вирішила поділитися радістю з дідусем: виявляється, пампушки для бабусі можна купити в селі, аби тільки мати гроші. А бабуся стала радісною, і її не оточує більше пітьма. Коли Гайді оповіла все, що сталося, вона повернулася до того з чого починала:

— А правда, дідусю, навіть якщо бабуся не хоче, ти ж мені даси ті гроші зі згортка, а я даватиму Петрусеві по одній монетці щодня, і він купуватиме пампушку, а в неділю — дві.

— Гайді, а ліжечко? — спитав дідусь, — справжнє ліжечко, воно ж тобі не завадить, га? Там іще, після того як купиш, лишиться на пару булочок.

Проте вона дорогою додому не давала йому спокою, постійно переконуючи, що на сіні їй набагато ліпше спати, аніж на пухових перинах, як от вона в Франкфурті спала.

Вона була такою настирливою і не поступалася, що старий нарешті сказав:

— То твої гроші, витрачай їх собі на втіху. За те, що маєш, можеш бабусі цілий рік пампушки купляти.

Дівчинка зраділа:

— Ага, бабуся не мусить більше твердий хліб гризти! Дідусю, ще так гарно не було, як зараз, ого-го!

Гайді веселилася, немов пташка у небі. В якусь мить вона посерйознішала й сказала:

— Ага, от якби Бозя здійснила те, що я просила, то не було б нічого цього: я просто повернулася б додому та привезла бабусі кілька пампушок. І не змогла б їй почитати книжку. Господь влаштував усе набагато краще, ніж я того хотіла. Про те, що так може бути, мені бабуся у Франкфурті казала. Тепер все так гарно. Я така рада, що Господь не поступився і не виконав мого прохання, як я плакала й до нього молилася! Тепер буду завжди молитися, як мене бабуся вчила. Буду завжди дякувати Господу, а як не виконає, що я прошу, то відразу буду думати: все так, як у Франкфурті, любий Бог знає ліпше за мене, що і як робити. Давай, дідусю, не будемо забувати Бога, молитимемося до нього кожного дня, щоб він про нас не забував.