Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Аделаїдо! Пані Зеземанн, без сумніву, погодиться зі мною, що довелося обирати ім’я, яке можна було б вимовити не соромлячись і вже й поготів, не зважаючи на примхи прислуги.

— Вельмишановна Роттенмаєр, — відповіла пані Зеземанн, — якщо до людини завжди зверталися «Гайді», і ця людина вже звикла до свого імені, то вона й надалі має так називатися!

Управительці було дуже незручно, що стара постійно називала її на прізвище, оминаючи решту звертання. Але нічого не могла вдіяти: бабуся завше чинила, як хотіла. Вона трималася молодцем, як на свій вік, отож, як тільки переступила поріг дому, відразу помітила, куди вітер віє.

На другий день, коли Клара, як звичайно, сіла за стіл у класній кімнаті, бабуся й собі примостилася на кріслі коло неї. Декілька хвилин старенька посиділа нерухомо, із заплющеними очима, а потім встала — цього часу їй було достатньо, щоб відпочити, і вийшла в їдальню. Там не було нікого.

— Вона спить, — промовила бабуся сама до себе, пішла до кімнати панни Роттенмаєр та голосно затарабанила в двері.

За деякий час вони відчинилися, і на порозі з’явилася управителька, що перелякано відсахнулася від неочікуваного візиту.

— Де зараз дитина і що вона робить? Ось на ці питання я попросила б вас відповісти, — звеліла пані Зеземанн.

— Дитина зараз у своїй кімнаті й могла б займатися корисними для неї справами, якби вміла належно поводитися. Пані Зеземанн має знати, яку абсолютну беззмістовність вона може утнути! Такі речі, про які освічені люди просто не знаходять слів.

— І я б щось подібне утнула, якби сиділа в чотирьох стінах, як те дитя. Можу вас у цьому запевнити. І в цьому випадку вам також довелося б важко оповідати про мої дії серед освіченого товариства. Можете мені повірити! Все, досить балачок, ідіть за дитиною і приведіть її у мою кімнату, я маю для неї кілька гарних книжечок.

— У цьому й нещастя, в цьому ж і вся справа! — вигукнула Роттенмаєр і сплеснула в долоні.

— Для чого їй книжки? За весь час перебування тут вона навіть абетки не вивчила. По це вам і пан Кандидат розповість. Якби пан учитель не був наділений ангельським терпінням, давно б відцурався від своєї роботи у нас.

— Гм, дивно. Не виглядає вона неуком, який і букв не знає, — замислилася пані Зеземанн. — Як би там не було — приведіть її. Поки що може просто малюнки подивитися.

Панна Роттенмаєр хотіла ще про щось сказати, але пані Зеземанн повернулася і швидко пішла у напрямку своєї кімнати. Звістка про обмеженість Гайді дуже здивувала стареньку, і вона вирішила розібратися — що й до чого. Проте розмовляти з паном Кандидатом не хотіла нізащо. Вона дуже цінувала пана вчителя за гарну вдачу, завжди сердечно вітала його при зустрічі, але після цього одразу переходила на протилежний бік, щоб не встрянути часом у розмову з ним. Спосіб вираження думок та манера їх озвучення цією людиною змушував стареньку сумніватися у власних розумових здібностях.

Коли Гайді прийшла в кімнату до бабусі, то надзвичайно здивувалася розкішним кольоровим малюнкам у великих товстих книгах. Та ось бабуся перегорнула сторінку, і мала аж скрикнула від наступної ілюстрації, вп’ялася у неї очима, а потім у неї потекли сльози, і вона почала голосно хлипати. Бабуся й собі глипнула на малюнок: гарний зелененький луг, на якому овечки та кізки скубають травичку та кущики, а посередині стоїть пастух, обіпершись на довгу палицю й спостерігає за веселими тваринками. Малюнок ярів золотом, бо все це відбувалося при заході сонця.

Бабуся взяла Гайді за руку й почала заспокоювати:

— Ну досить, маленька, досить, — лагідно втішала вона, — не плач більше, гаразд? Малюнок, вочевидь, розбудив у тебе якісь спогади, егеж? Глянь, тут не тільки малюнок, до нього є ще й гарненька оповідь, увечері я розповім тобі, про що там йдеться. А хороших оповідей у цій книжці сила-силенна. Їх усі можна читати, а потім переказувати. Перестань вже рюмсати, нам треба поговорити про дещо. Витри свої слізки, ось так. А тепер стань коло мене, щоб я могла побачити чи ти вже веселенька і більше не плачеш. Ось так, от ми вже веселі, правда?

Проте пройшло ще трохи часу, поки Гайді нарешті перестала хлипати. Бабуся зачекала ще трішки, щоб дати малій можливість оговтатися і повторювала раз за разом:

— Ось так, ось так і добре, ось ми вже й розвеселилися.

Коли мала заспокоїлася, бабуся сказала:

— Тепер ти, дитино, маєш мені розповісти, як проходять заняття у пана Кандидата, чого ти вже навчилася і що вже добре умієш.