Хорхе Борхес - Повідомлення Броуді

Мова йде, як, можливо, знає читач, про іноземного історика, якого Третій рейх вигнав з його країни і тепер він є громадянином Аргентини. З його доробку, без сумніву, достойного, я зміг ознайомитися тільки із захистом семітичної республіки Карфаген, на яку потомки дивляться крізь призму римських істориків, її ворогів, і своєрідним есеєм, в якому стверджується, що державне управління не повинно бути видимим і патетичним дійством. Це судження рішуче спростував Мартін Гайдеґґер, який при допомозі фотокопій газетних заголовків показав, що сучасний глава держави не тільки не є інкогніто, він радше є протагоністом, хорегом, танцюючим Давидом, який мімічно представляє драму свого народу, послуговуючись сценічною помпою і без вагань вдаючись до гіпербол ораторського мистецтва. Він також встановив, що Ціммерман є юдейського, щоб не сказати єврейського, походження. Ця публікація шанованого екзистенціоналіста була безпосередньою причиною еміграції і зміни царини наукової діяльності нашого гостя.

Без сумніву, Ціммерманн приїхав до Буенос-Айреса, аби зустрітися з міністром; останній особисто — за посередництва секретаря — порадив мені поговорити з Ціммерманном і ввести його в курс справи, щоб уникнути неприємного видовища незлагоди поміж двома університетами. Природно, я погодився. Коли я вернувся додому, мені сказали, що доктор Ціммерманн сповістив телефоном про свій візит о шостій вечора. Як відомо, я живу на вулиці Чилі. Якраз вибивало шосту, коли подзвонили в двері.

Я◦сам, із республіканського простотою, відчинив йому двері і провів у свій домашній кабінет. Він затримався, щоб роздивитися патіо; чорно-біла кахляна долівка, дві магнолії і криниця пробудили в ньому красномовство. Гадаю, він трохи нервував. У ньому не було нічого особливого; мав років сорок і був дещо головатий. Темні окуляри приховували очі; одного разу він поклав їх на стіл, а потім знову взяв. Коли ми віталися, я із задоволенням упевнився, що вищий за нього, і відразу ж засоромився цього вдоволення, позаяк не йшлося про фізичний чи навіть моральний поєдинок, а лиш про mise au point [23] Mise au point — роз’яснення (фр.). , можливо, трохи незручне. Я◦мало чи зовсім не спостережливий, але пригадую те, що один поет незугарно, як і пасує описуваному ним, назвав недоладним вбранням. Досі бачу ці яскраво-сині одежини з купою ґудзиків і кишень. Я◦помітив, що краватка у нього зав’язана одним із тих вузлів фокусника, які тримаються при допомозі двох резинок. Із собою в нього була шкіряна папка, повна, як припустив я, документів. Він носив невеличкі вуса військового штибу; у ході розмови запалив сигару, і тоді я помітив, що в цьому обличчі всього забагато. «Trop meublé» [24] Trop meublé — надто захаращено (фр.). , — сказав я собі.

Наступність слів у мові невиправдано перебільшує ті факти, на які ми вказуємо, оскільки кожне слово займає якесь місце на сторінці і якусь мить у голові читача; поза переліченими мною очевидними ознаками ординарності цей чоловік справляв враження людини з бурхливим минулим.

У моєму кабінеті є овальний портрет мого прадіда, який воював у війнах за незалежність, і кілька вітрин зі шпагами, медалями і прапорами. Я◦показав йому, супроводжуючи поясненнями, ці овіяні славою реліквії; він ковзав по них поглядом, як той, хто виконує обов’язок, і доповнював мої слова не без деякої причепливості, гадаю, мимовільної і машинальної. Наприклад, він казав:

— Саме так. Битва при Хуніні. 6 серпня 1824 року. Кавалерійська атака Хуареса.

— Суареса, — виправив я.

Підозрюю, ця помилка була умисною. Він розвів руками на східний манір і вигукнув:

— Моя перша помилка і, либонь, не остання! Я◦живлюсь текстами і плутаюсь; всередині вас живе цікаве минуле.

Звук «в» він вимовляв майже як «ф». Такі лестощі мені не сподобалися. Книжки зацікавили його більше. Він блукав поглядом по назвах і, пригадую, сказав:

— А, Шопенгауер, який ніколи не вірив історії… Таке ж видання Грізенбаха було у мене в Празі. Я◦думав, що зістарюсь у дружньому оточенні цих зручних томів, та сама історія, втілена в одному шаленці, викинула мене з того дому і того міста. І ось я тут з вами, в Америці, у вашому милому домі…

Він говорив неправильно і плинно; відчутний німецький акцент уживався з іспанською шепелявістю.

Ми вже сиділи, тож я скористався його словами, щоб перейти до справи. Я◦сказав:

— Тут історія є милосерднішою. Я◦сподіваюся, що помру у цьому домі, в якому народився. Сюди мій прадід приніс свою шпагу, яка мандрувала Америкою, тут я обдумував минуле і писав свої книжки. Я◦сливе можу сказати, що ніколи не покидав цю бібліотеку, але тепер нарешті вийду з неї, аби проїхатися тими землями, які я досліджував лише на картах.