— Я щойно чув, як Роуз говорив про тебе з Меллором, — повідомив він. — Меллор сказав: «Чому ти не копнув його? Це б навчило його, як слід поводитися». А Роуз відповів: «Не хотілося. Клятий каліка».
Філіп раптово залився червоною фарбою. Він не зміг відповісти і мало не задихнувся через клубок, що утворився в горлі.
Філіп перейшов у шостий клас, але тепер усім серцем ненавидів школу; він втратив усі свої амбіції й більше не переймався тим, вчиться добре чи погано. Зранку він просинався з важким серцем: попереду чекав черговий нудний день. Хлопець стомився від необхідності робити, що йому кажуть; і заборони дратували його не своєю безглуздістю, а тим, що були заборонами. Він мріяв про свободу. Стомився від безкінечних повторень того, що вже знав, і від вбивання в голови через якогось віслюка того, що сам розумів із першого слова.
У містера Перкінса можна було вчитися чи ні — як тобі заманеться. Він був водночас завзятим учителем і роззявою. Кабінет шостого класу розташовувався на території відреставрованого абатства і мав готичне вікно: Філіп намагався перемогти нудьгу, знову і знову малюючи його, а часом із пам’яті виринала велична вежа собору або ворота, що вели до парку. У хлопця був хист до малювання. Замолоду тітка Луїза малювала акварельними фарбами і мала кілька альбомів з ескізами церков, старих мостів і живописних котеджів. Ці картини нерідко демонстрували на прийомах у будинку вікарія. Якось вона подарувала племіннику на Різдво коробку з фарбами, і він узявся копіювати її картини. Хлопчику вдавалося це краще, ніж можна було сподіватися, і незабаром він уже малював власні картини. Місіс Кері підбадьорювала його. Це був гарний спосіб змусити племінника гарно поводитися, та й пізніше його етюди могли стати в пригоді на благодійних ярмарках. Дві чи три Філіпових картини вставили в рами й повісили у нього в спальні.
Та одного дня після ранкових занять, коли хлопчик виходив із класу, його зупинив містер Перкінс.
— Кері, я хочу поговорити з тобою.
Філіп чекав. Директор куйовдив тонкими пальцями бороду і дивився на нього. Здавалося, він розмірковує над тим, що хоче сказати.
— Що з тобою, Кері? — різко кинув він.
Філіп зашарівся і швидко глипнув на чоловіка. Однак тепер він уже знав його і не відповідав, чекаючи на продовження.
— Останнім часом я незадоволений тобою. Ти став ледачим і неуважним. Схоже, навчання тебе більше не цікавить. Ти працюєш недбало і погано.
— Мені страшенно шкода, сер, — озвався хлопчик.
— І це все, що ти можеш сказати на свій захист?
Філіп похмуро опустив очі. Хіба він міг відповісти, що смертельно нудьгує?
— Знаєш, у цьому семестрі ти опустився замість того, щоб вирости. Я не зможу видати тобі табель із відмінними оцінками.
Хлопчик замислився, що сказав би директор, якби знав, як удома поводяться з його табелем. Пошта приносила його до сніданку, містер Кері кидав на табель байдужий погляд і передавав його племіннику.
— Ось твій табель. Краще ти подивись, що там написано, — пропонував він, погладжуючи пальцями обкладинку букіністичного каталогу.
Філіп читав папірець.
— Оцінки добрі? — цікавилася тітка Луїза.
— Я заслуговую на кращі, — усміхався хлопчик і передавав їй табель.
— Я прочитаю його пізніше, коли матиму окуляри, — казала жінка.
Але після сніданку з’являлася Мері-Енн, повідомляла, що прийшов м’ясник, і тітка забувала про табель.
Містер Перкінс вів далі:
— Ти мене засмучуєш. І я не можу зрозуміти, бо знаю, що ти можеш впоратися з усім, якщо захочеш, але, здається, ти більше нічого не хочеш. Я збирався в наступному семестрі призначити тебе старостою, але, гадаю, краще трохи зачекати.
Філіп знову почервонів. Думка про те, що хтось буде кращим за нього, йому не подобалася. Хлопчик стиснув губи.
— І ще дещо. Тобі вже час починати думати про стипендію. Якщо не візьмешся серйозно за роботу, не отримаєш нічого.
Ця лекція роздратувала Філіпа. Він гнівався на директора і на себе самого.
— Не думаю, що вступатиму до Оксфорду, — озвався він.
— Чому ні? Мені здавалося, ти хочеш прийняти сан.
— Я передумав.
— Чому?
Кері не відповів. Містер Перкінс, як завжди, стояв якось дивно, наче постать на якійсь із картин Перуджино [34] Художник доби Відродження в Італії. Малював вівтарні картини, церковні фрески, портрети. Відомий представник умбрійської школи живопису.
, і замислено посмикував пальцями бороду. Він розглядав Філіпа, немов намагався зрозуміти, а потім раптово відпустив його.
Читать дальше