Уильям Моэм - Тягар пристрастей людських

— Що сталося? — запитав він.

— Внутрішня кровотеча. Її неможливо зупинити. — СА трохи повагався і, приготувавшись повідомити гіркі новини, промовив різким голосом: — Вона помирає.

Хлопець не озивався. Він завмер і дивився на свою бліду непритомну дружину на ліжку. Утрутилася повитуха:

— Джентльмени зробили все можливе, Гаррі, — сказала вона. — Я так і знала, що цим закінчиться.

— Замовкніть, — кинув Чендлер.

На вікнах не було завіс, і ніч за вікном поступово почала світлішати — сонце ще не зійшло, але вже зазоріло. Чендлер боровся за життя молодої жінки всіма можливими методами, але життя вислизало з її тіла, і незабаром вона померла. Хлопчик, який був її чоловіком, стояв у ногах дешевого залізного ліжка, поклавши руки на бильця; він мовчав, але так зблід, що Чендлер кидав на нього занепокоєні погляди. Лікар боявся, що Гаррі зомліє: у нього посірішали губи. Повитуха голосно схлипувала, але хлопець не звертав на неї уваги. Поглядом він прикипів до дружини, а очі виказували зніяковілість. Він нагадував цуценя, покаране за незрозумілу йому провину. Коли Чендлер і Кері зібрали свої інструменти, лікар повернувся до Гаррі.

— Вам краще трохи полежати. Я бачу, що ви ледве тримаєтеся на ногах.

— Мені немає, де полежати, сер, — озвався хлопець, і від смиренності в його голосі краялося серце.

— Невже ніхто в будинку не дозволить вам трохи полежати?

— Ні, сер.

— Вони переїхали сюди минулого тижня, — пояснила повитуха. — Ще нікого не знають.

Чендлер незграбно повагався, а потім підійшов до хлопця і сказав:

— Мені шкода, що так сталося.

Він простягнув руку, і хлопець за звичкою глипнув на свою, щоб перевірити, чи достатньо чиста вона для рукостискання.

— Дякую вам, сер.

Філіп теж потиснув йому руку. Лікар наказав повитусі прийти зранку за свідоцтвом про смерть. Потім Чендлер і Кері вийшли з будинку і довго йшли мовчки.

— Спочатку такі випадки засмучують, правда? — нарешті озвався Чендлер.

— Трохи, — погодився Філіп.

— Якщо хочете, я скажу черговому, щоб до ранку вас більше не турбували.

— О восьмій моє чергування однаково закінчується.

— Скільки хворих у вас було?

— Шістдесят три.

— Це добре. Вам видадуть свідоцтво про практику.

Вони підійшли до шпиталю, і СА пішов подивитися, чи на нього, бува, ніхто не чекає. Філіп рушив далі. Напередодні цілий день було страшенно спекотно, і навіть зараз, рано-вранці, повітря здавалося густим. На вулиці було тихо. Філіпові не хотілося лягати спати. Його робота закінчилася, і поспішати не хотілося. Він трохи прогулявся, насолоджуючись свіжістю й тишею; потім вирішив піти подивитися з мосту, як над річкою займається новий день. Поліціянт на розі побажав йому доброго ранку. Він упізнав Філіпів портфель.

— Сьогодні ви пізно, лікарю, — сказав чоловік.

Філіп кивнув і пішов далі. Потім обіперся на парапет і дивився в ранкове небо. О такій годині мегаполіс скидався на місто мерців. На небі не було жодної хмаринки, але зорі, відчувши, що близиться ранок, втратили свою яскравість; над річкою висів легкий серпанок, а поважні будинки на північному березі нагадували палаци чарівного острова. Посеред течії на якорях застигли баржі. Усе сяяло якимось позаземним фіолетовим світлом, від якого душа сповнювалася дивним побожним страхом і тривогою. Утім, незабаром усе зробилося блідо-сірим і холодним. А потім зійшло сонце: золотий промінь простромив небо, і воно заграло всіма кольорами. У Філіпа перед очима лежала на ліжку виснажена і бліда мертва дівчинка, а хлопчик у ногах ліжка нагадував пораненого звіра. Порожня вбога кімнатка лише посилювала біль. Як жорстоко, що дурнувата випадковість увірвала життя, щойно воно розпочалося. Однак, сказавши це подумки, Філіп одразу згадав, яка доля чекала на дівчинку: народження дітей, похмура боротьба з бідністю, тяжка праця і вбогість перетворять юність на середні роки. Кері бачив, як миле личко схудне і зблідне, волосся порідшає, важка праця знищить гарненькі ручки, перетворить їх на пазурі старого звіра; а потім і чоловікові найкращі роки опиняться позаду; роботу знайти буде складно, доведеться погоджуватися на мізерні заробітки. Попереду невідворотна принизлива бідність. Якою б енергійною, заощадливою, працьовитою не була жінка, їй це не допоможе — наприкінці життя на неї чекає богадільня чи існування завдяки милосердю дітей. Невже хтось пошкодує про її смерть, якщо життя пропонувало їй так мало?