Сэмюэль Беккет - Уот

Допоможи йому підвестися, сказав містер Ґорман, як знати, може, у нього перелом кістки.

Але зробити це містер Нолан був зовсім неспроможний. Його мов заціпило посеред каси.

Ти ж не думаєш, що я його сам подужаю підняти? сказав містер Ґорман.

Містер Нолан цього не думав. Нумо гуртом якось поставимо його на ноги, сказав містер Ґорман. А тоді вже, як буде потреба, ти зателефонуєш, і викличемо поліцейського. Телефонувати містер Нолан любив, це правда. Хоча щастя таке випадало йому досить рідко. Але вже у дверях зали чекання він раптом зупинився і сказав, що не зможе цього зробити. Що він вибачається, але не зможе. А ти, мабуть, маєш рацію, сказав містер Ґорман. …Але ж ми не можемо залишити його тут, сказав містер Ґорман. О п’ятій п’ятдесят п’ять прибуває поїзд, тобто — він подивився на годинник — за тридцять сім і…, а за ним другий, о шостій нуль чотири. Думка про поїзд, який прибуває о шостій нуль чотири, чомусь особливо його стурбувала. Він виструнчився, відкинув назад голову, опустив руку з годинником до самого кінчика геніталій (містер Ґорман мав довгу руку), іншу поклав собі на скроню і засік час. Потім він рвучко зігнув коліна, згорбився, скулився, притиснув годинника до вуха і став схожий на хлопчика, який зіщулився і тремтить, передчуваючи що його ось-ось вдарять.

Саме цього він і боявся, знову не вклався у хвилину.

Ану мотнися, принеси відро води, сказав він, обіллємо його як слід, то, може, він сам підведеться.

Тоді вже краще шлангом, сказав містер Нолан.

А я тобі кажу відром, сказав містер Ґорман, іди набери з крана.

А яким саме відром? сказав містер Нолан.

Яким! Яким! Що за питання, їй-богу! гаркнув містер Ґорман, хоча на нездержливість він зазвичай не слабував. Ото брудне, помийне відро, розтвою… Він зробив паузу. Сьогодні наче субота. Розтвою нетямущість, сказав він.

Уотові здалося, ніби хтось каже: …von Klippe zu Klippe geworfen Endlos ins… hinab [10] Із скелі на скелю кинутий… безконечно на… вниз (нім.) .

Містер Ґорман і містер Нолан разом наблизились і нахилилися, їх розділяло лише відро, вщерть повне якоїсь каламутної рідини.

Сестро, сестро… стережися вовкуватого мовчазного п’яниці… вічно щось мудрує… ніколи не думає…

Ти обережно, сказав містер Ґорман.

У саму пику? сказав містер Нолан. Помалу, кажу ж тобі, помалу, сказав містер Ґорман. Міцно тримаєш? Секундочку, сказав містер Нолан.

Ні в якому разі не випускай його, сказав містер Ґорман.

Що це в нього на штанях, неначе дірка? сказав містер Нолан.

Яке тобі діло, що б воно не було, сказав містер Ґорман. Готовий?

Потримайте ручку, сказав містер Нолан.

На біса мені твоя ручка, сказав містер Ґорман. Перехиляй відро, коли я кажу тобі.

Чим його перехиляти? сказав містер Нолан. Може, хвостом?

Містер Ґорман із серцем харкнув у відро, хоча за звичайних обставин ніколи ніде не плював, ну хіба що вряди-годи, дуже охайно і в носовичок.

Постав відро, сказав містер Ґорман. Вони поставили відро. Містер Ґорман, як і раніше, зиркнув на годинник.

За десять хвилин леді Маккан буде тут, сказав містер Ґорман.

Леді Маккан була та сама жінка, яка щодня вирушала звідси першим ранішнім поїздом, а поверталася сюди останнім, уже поночі. Причина цих подорожей була вкрита туманом безвісті. По неділях вона довго не підводилася з ліжка, а там же ж сприймала службу Божу, приймала їжу та гостей.

Трясця її маму, сказав містер Ґорман. Доброго ранку, містере Ґорман, який гарний ранок сьогодні, містере Ґорман. Не ранок, а розкіш.

І товстозадий Кокс, сказав містер Нолан.

І смердюх Уоллер, сказав містер Ґорман.

І криворотий Міллер, сказав містер Нолан.

І скупердяйка Пен, сказав містер Ґорман.

То відома цяця, сказав містер Нолан.

А знаєш, що вона мені нещодавно бовкнула? сказав містер Ґорман.

Що? сказав містер Нолан.

У моєму кабінеті, сказав містер Ґорман. Він притиснув великі вказівні пальці до щоки і закрутив вгору свій довгий сіро-жовтий вус. Тільки-но об одинадцятій двадцять чотири відійшов поїзд, сказав він. Містере Ґорман, каже вона мені, моє волосся, може, й узялося зимовою памороззю, але отут у мене ще квітне й набухає весна. І вона мені показала, ти стежиш за мною?…

Права рука отут на обідок, сказав містер Ґорман, а пальці лівої довкола…

Я вас слухаю, сказав містер Нолан.

Вони нахилились.

Біс його знає, навіщо мені весь цей клопіт, сказав містер Ґорман. Перехиляй, коли я подам знак.

Відро повільно здійнялося над землею.