Сэмюэль Беккет: Уот

А ви роздивилися його спорядження? сказала місіс Ніксон. Що в нього було на голові?

Капелюх, сказав містер Ніксон.

Йому пекла думка про те, що треба їхати геть із міста, сказав містер Геккет, але думка про те, що їхати з міста не треба, пекла йому ще дужче. І от він вирушає на станцію, сподіваючись тайкома, що запізниться на останній поїзд.

А що, цілком слушна думка, сказав містер Ніксон.

Охоплений страхом, не здатний завдати на свої рамена важкий тягар рішенця, сказав містер Геккет, він перекладає його на бездушну машинерію часово-просторових стосунків.

Блискуча здогадка, сказав містер Ніксон.

І що ж його, на вашу думку, так раптом перелякало? сказала місіс Ніксон.

Не думаю, що це була перспектива подорожі, сказав містер Геккет, бо ви кажете, що він дуже досвідчений мандрівник.

Після цих слів запала мовчанка.

Тепер, коли я вам усе пояснив, сказав містер Геккет, чому б вам не розказати про свого друга детальніше.

Та я нічого не знаю, сказав містер Ніксон.

Такого не може бути, сказав містер Геккет. Безтілесним примарам п’ять шилінгів не позичають. Яка в нього національність, родина, місце народження, віросповідання, чим займається, скільки заробляє, особливі прикмети — не знати всього цього ви не можете.

Нічого не відаю, сказав містер Ніксон.

Але ж не серед голих скель він вродився і жив, сказав містер Геккет.

Убийте, зірвався на крик пан Ніксон, але нічого не знаю.

Після таких сердитих слів настала мовчанка. Містер Геккет сидів і ображався, містер Ніксон сидів і розкаювався.

Він має великий такий червоний ніс, сказав містер Ніксон невдоволено.

Містер Геккет ретельно зважував ці слова.

Ти там не спиш, люба? сказав містер Ніксон.

Очі злипаються, сказала місіс Ніксон.

Ось вам людина, яку ви буцімто знаєте все життя, сказав містер Геккет, яка вже сім років винна вам п’ять шилінгів, а все, що ви здатні про неї сказати, так це те, що має вона велетенського червоного носяру і постійно ніде не живе. Він помовчав і додав: і те, що він дуже досвідчений мандрівник. Він помовчав і додав. І те, що він значно молодший за вас. Це мене аж ніяк не дивує. Він помовчав і додав. І те, що він — чоловік м’який, чесний і не без дивацтв. Він сердито зиркнув в обличчя містера Ніксона. Але містер Ніксон не побачив цього лихого погляду, бо дивився на щось інше.

Ну то що, може, підемо вже, серденько, сказав він, ге?

Ще мить — і тьма поглине останні квіти, сказала місіс Ніксон.

Містер Ніксон підвівся.

Ось вам людина, яку ви знаєте бозна-відколи, сказав містер Геккет, якій вісім років тому позичили п’ять шилінгів і яку ви одразу впізнали здалека, та ще й у темряві. І ви твердите, ніби нічого не знаєте про його минуле. Що ж, мушу повірити вам.

Не хочете — не вірте, сказав містер Ніксон.

І все ж я повірю вам, сказав містер Геккет. І в те, що ви не здатні визначити, чого саме ви не знаєте. Цьому я також охоче повірю. Хто на це не слабує.

Тетті, сказав містер Ніксон.

Але дещо ви мусите знати, сказав містер Геккет.

Наприклад, сказав містер Ніксон.

Як ви з ним познайомилися, сказав містер Геккет. Чим він вас так зворушив. Де його можна побачити.

А яке це має значення, хто він такий? сказала місіс Ніксон. Вона підвелася.

Бери мою руку, люба, сказав містер Ніксон.

І що він робить, сказала місіс Ніксон. І як він живе. І звідки він. І куди їде. І який із себе. Яке нам до всього цього діло?

І я теж собі ставлю це саме запитання, сказав містер Геккет.

Як ми познайомилися? сказав містер Ніксон. Ні, не пригадую, так само, як не пригадую, де і як я познайомився зі своїм батьком.

Боже праведний, сказав містер Геккет.

Чим він мене зворушив? сказав містер Ніксон. Якось я зустрів його на вулиці. Одна нога в нього була боса. Забув, яка саме. Він потягнув мене вбік і сказав, що йому потрібні п’ять шилінгів, щоб купити собі черевик. Я не зміг йому відмовити.

Але хіба можна купити один черевик? вигукнув містер Геккет.

А може, він знав таке місце, де замовляють непарне взуття, сказала місіс Ніксон.

Я про це нічого не знаю, сказав містер Ніксон. Що ж до того, де його можна зустріти, то я вам скажу — на вулицях, він там прогулюється. Але це трапляється рідко.

Він, звичайно, людина університетська, сказала місіс Ніксон.

Я теж схиляюся до такої думки, сказав містер Ніксон.

Містер та місіс Ніксон взялися за руки і подалися геть. Але не встигли вони як слід відійти, коли раптом вернулися. Містер Ніксон схилився і зашепотів щось на вухо містеру Геккетові. Він терпіти не міг, коли поміж приятелями лишалася бодай тінь відчуження.