Сэмюэль Беккет - Уот

Але тут його угледів один пан, що прогулювався під ручку з панією.

Ти ба, сказав він, а осьо й Геккет.

Геккет, сказала пані, який Геккет? І де?

Ну, Геккет, сказав пан. Той самий, що я тобі часто про нього розповідав. Горбатий Геккет. Оно на лаві.

Пані пильно подивилася на Геккета.

Так це і є Геккет, сказала вона.

Авжеж, сказав пан.

Бідолаха, сказала вона.

То, може, сказав пан, зупинимося, ти ж не проти, і побажаємо йому доброго вечора. І вигукуючи «Мій любий друже, мій любий друже, як ви ся маєте?», він рушив уперед.

Містер Геккет відірвав погляд від дня, який сходив нанівець, і підвів очі.

Моя дружина, скрикнув пан. Познайомтеся. Моя дружина. Містер Геккет.

Я стільки про вас чула, сказала жінка, а от нарешті ми й зустрілися. Ах, містере Геккет!

Я не підводжуся, бо не маю сили, сказав пан Геккет.

Ні в якому разі не робіть цього, сказала пані. Вона схилилася над ним, ущерть повна трепетної дбайливості. Я вас просто благаю, сказала вона.

Містерові Геккету здалося, ніби вона збирається погладити його голову, а як ні, то помацати хоча б горб. Він склав свої руки, і парочка сіла обабіч, з одного боку — жінка, з іншого — чоловік. Таким чином містер Геккет опинився між ними. Його голова сягала якраз їм до пахв. Їхні руки знайшли одна одну на спинці лави саме над його горбом. Самі ж вони ніжно схилилися над калікою.

Ви Ґрехена пам’ятаєте? сказав містер Геккет.

Отруйника, сказав чоловік.

Адвоката, сказав містер Геккет.

Знав я його колись, сказав чоловік. Шість років, якщо не помиляюся.

Сім, сказав містер Геккет. Шість зараз рідко кому дають.

Я б йому дав усі десять, сказав чоловік.

А то й двадцять, сказав містер Геккет.

А що він накоїв? сказала жінка.

Трохи перевищив свої повноваження, сказав чоловік.

Сьогодні зранку я одержав від нього листа, сказав містер Геккет.

Он як, сказав чоловік. Я не знав, що їм дозволено спілкуватися з зовнішнім світом.

Він адвокат, сказав містер Геккет. І зразу ж додав, та й я вам не зовнішній світ.

Ні в якому разі, сказав чоловік.

Крий Боже, сказала жінка.

У листі тому був додаток, сказав містер Геккет, частину якого, зважаючи на вашу любов до красного слова, я міг би тут оголосити, зробивши йому своєрідну прем’єру, або ж дебют, якщо зовсім не споночіє.

Де — що? сказала жінка.

Дебют, сказав містер Геккет.

А я маю запальничку, сказав чоловік.

Містер Геккет витяг з кишені аркуш паперу, а чоловік викресав вогню.

Містер Геккет прочитав:

ДО НЕЛЛІ

До Неллі, сказала жінка.

До Неллі, сказав містер Геккет.

Запала мовчанка.

Можна продовжувати? сказав містер Геккет.

Мою маму звали Неллі, сказала жінка.

Ім’я це досить поширене, сказав містер Геккет, навіть я знавав кількох Неллі.

Читайте, читайте, мій любий друже, сказав чоловік.

Містер Геккет прочитав:

Але —

Достатньо, сказала жінка.

Повз них пройшла завинена у шаль жінка.

В густих сутінках годі було роздивитися її розбухлий, мов аеростат, живіт.

Я ж ніколи такою не була, правда, любий? сказала пані.

Якщо й була, то не зі мною, серденько, сказав пан.

А пам'ятаєш ту ніч, коли народився Леррі? сказала пані.

Певна річ, сказав пан.

А скільки вже Леррі років? сказав містер Геккет.

Люба, скільки Леррі років? сказав пан.

Скільки Леррі років? сказала пані. Леррі буде сорок наступного березня, слава Богу, тьху-тьху.

Навіщо ж плювати на Бога? сказав містер Геккет.

А хто тут плює на Бога? сказав пан.

А хочете, містере Геккет, сказала пані, я розкажу вам про ту ніч, коли народився Леррі?

О, розкажи, розкажи йому, люба, сказав пан.

Так от, сказала пані, того ранку, якраз за сніданком, Ґофф обертається й каже мені, Тетті, він каже, Тетті, кицюню, я дуже хотів би сьогодні запросити до нас Томпсона, Кріма та Колкгуна, щоб вони підсобили нам з’їсти качечку, якщо, звичайно, ти не проти. Та Боже ж мій, кажу, серденько, почуваюся я пречудово, ну чого б це я була проти! Скажи, саме так я сказала тоді тобі чи ні?