Джозеф Киплинг - Кім

— На жаль, ви не зможете побити мого хлопця сьогодні вранці. Він каже, що порішить вас ножем або отрутою. Він ревнує, тож я поставив його у куток, і не буду говорити з ним сьогодні. Він щойно намагався вбити мене. Вам доведеться допомогти мені зі сніданком. Він зараз надто розпалений ревнощами, щоб довіряти йому.

Отепер справжній заїжджий сагиб з Англії здійняв би чимало галасу довкола цієї історії. А Ларган-сагиб розповів її так просто, як Магбуб Алі розказував про свої походеньки на Півночі.

Задня веранда крамниці була зведена перпендикулярно до крутосхилу пагорба, тож вони заглядали згори у димарі до своїх сусідів, як і водиться у Сімлі. Крамниця зачарувала Кіма навіть дужче, ніж суто перський сніданок, який Ларган-сагиб приготував власноруч. Лагорський музей був обширніший, але тут було більше чудес: ритуальні кинджали і молитовні барабанчики з Тибету; намиста з бірюзи та необробленого бурштину; зелені нефритові браслети; вигадливо упаковані ароматичні палички в глеках, інкрустованих нешліфованими гранатами; нічні диявольські маски і стіни, вщент задрапіровані густо-синіми, як павичевий хвіст, запонами; позолочені фігурки Будди і маленькі складані лаковані вівтарі; російські самовари з бірюзою на кришці; крихкі, мов яєчна шкаралупка, фарфорові сервізи в химерних восьмикутних коробках з очерету; жовтаві розп’яття зі слонової кістки — привезені, за словами Ларган-сагиба, аж з Японії; килими в запорошених стосах із жахливим запахом, складені позаду драних і трухлявих ширм із геометричними візерунками; перські глечики для омовіння рук після їжі; тьмяні мідні курильниці — ані китайські, ані перські, з орнаментом у вигляді фантастичних чортів довкруж; потьмянілі срібні пояси, які згорталися, як невичинена шкіра; шпильки з нефриту, слонової кістки, і зеленого халцедону; зброя всіх видів і типів, і ще тисячі інших речей були спаковані, складені на купу чи просто розкидані по кімнаті, залишивши вільний простір тільки навколо хиткого столу, який правив за прилавок і за яким працював Ларган-сагиб.

— То все ніщо, — сказав господар, простеживши за поглядом Кіма. — Я купую речі, тому що вони гарні, й іноді я продаю їх — якщо покупець мені подобається. Моя робота знаходиться на столі — он дещо з того.

Ті дещиці в ранковому світлі мінилися червоними, синіми й зеленими спалахами, тут і там між ними норовливо відсвічували синьо-білим діаманти. Кім широко розплющив очі.

— О, ці камені цілком здорові. Лежати на сонці їм не шкодить. Крім того, вони дешеві. Але з хворими каменями справа інша. — Він заново наповнив Кімову тарілку. — Ніхто, крім мене, не вміє лікувати хворі перли і відновлювати барву бірюзи. З опалами, запевняю, будь-хто може дати раду, а з хворими перлинами — тільки я. А припустімо, я помру! Тоді нікому більше… О, ні! Ви не зможете нічого зробити з коштовним камінням. Вам — аби хоч навчитися трохи розумітися на бірюзі, і то вже було б добре… коли-небудь.

Він перейшов у кінець веранди, щоби знову наповнити важкий, пористий глиняний глечик очищеною водою.

— Хочете пити?

Кім кивнув. Ларган-сагиб, стоячи за п’ятнадцять футів, поклав одну руку на глека. У наступну мить той стояв біля Кімового ліктя, повний за півдюйма по вінця, і тільки бганка на білій скатертині виказувала, як він ковзнув на це місце.

— Вах! — сказав Кім у невимовному подиві. — Це диво.

Посмішка Ларган-сагиба свідчила, що комплімент припав до душі.

— Киньте його назад.

— Він розіб’ється.

— А я кажу кинути його назад.

Кім пожбурив навмання. Глек відлетів недалечко і розбився на друзки, а вода потекла між погано припасованими дошками підлоги на веранді.

— Я ж казав, що розіб’ється.

— То й що. Подивіться. Подивіться на найбільший шматок.

У заглибині уламка мерехтіла краплина води, наче зірка на підлозі. Кім пильно подивився. Ларган-сагиб м’яко поклав руку йому на потилицю, погладив її двічі або тричі, і прошепотів: «Дивіться! Він відновлюється, шматок за шматком. Спочатку великий шматок приєднає до себе два інші, праворуч і ліворуч… праворуч і ліворуч. Подивіться!»

Кім не зміг би повернути голову навіть, щоб урятувати своє життя. Легенький дотик тримав його, як у лещатах, а кров струмувала по тілу з приємним поколюванням. Там, де лежали три уламки, тепер був один, а над ним примарно виднілися обриси цілого глечика. Крізь нього видно було веранду, але посудина темніла і товщала з кожним ударом пульсу. Тим не менш, глечик — як повільно плинуть думки! — глечик розбився у нього на очах. Ларган-сагиб ворухнув рукою, і нова хвиля гарячих поколювань збігла від шиї.