Джозеф Киплинг - Кім

— Наказ, — повторив Кім. — А де я спатиму?

— Тут, у цій кімнаті, — Ларган-сагиб махнув рукою в бік темряви позаду себе.

— Хай буде так, — спокійно сказав Кім. — Зараз лягати?

Той кивнув і підніс лампу над головою. Коли світло затопило їх, зі стін виступила ціла колекція тибетських масок для ритуальних танців, порозвішуваних поверх убрань, розшитих зображеннями жахливих масок — рогатих і сердитих, та масок, які зображали безтямний жах. У кутку японський воїн, у кольчузі й шоломі з перами, погрожував Кімові алебардою, а кільканадцять списів, кхандів [122] Кханд — інд. — прямий двосічний меч. і каттарів [123] Каттар — інд. — кинджал із широким лезом і специфічним руків’ям. відбивали непевне світло. Але все це не так зацікавило Кіма (він бачив маски для ритуального танцю в Лагорському музеї), як тьмяний полиск м’яких очей індійського хлопчика, який залишив Кіма у дверях, а сам сидів тепер по-турецьки під столом із перлами і червоногубо посміхався.

— Думаю, що Ларган-сагиб хоче мене полякати, — думав Кім. — І я впевнений, що отой брат диявола під столом теж хоче подивитися, як я боюся.

— Тут зовсім як, — сказав він уголос, — у Домі Чудес. Де моя постіль?

Ларган-сагиб вказав на ковдру місцевої роботи у кутку між огидними масками, взяв лампу і залишив кімнату в темряві.

— Це був Ларган-сагиб? — запитав Кім, закутавшись у ковдру.

Відповіді не було. Він чув дихання хлопчика-індуса, тож поповз по підлозі на звук і лупнув кулаком у пітьму з криком:

— Відповідай, чортяко! Хіба так можна — брехати сагибові?

Йому здалося, що з темряви долинає смішок. Його м’якотілий товариш сміятися не міг, бо він плакав. Тоді Кім підвищив голос і крикнув:

— Ларган-сагибе! О, Ларган-сагибе! Хіба твоєму слузі наказано не говорити зі мною?

— Наказано, — голос пролунав позаду нього, і він здригнувся.

— Дуже добре. Але пам’ятай, — пробурмотів він, відшукавши ковдру, — я тебе відлупцюю вранці. Не люблю індусів.

Ніч видалася неспокійна, у кімнаті безупинно лунали голоси та музика. Кім двічі прокидався від того, що хтось називав його ім’я. За другим разом він подався на пошуки, які завершилися тим, що Кім розтовк носа об ящик, який говорив, безумовно, людською мовою, але нітрохи не людським голосом. Схоже, ящик вивершувала металева труба, а сам він був дротами приєднаний до меншого ящика на підлозі. Принаймні, так він дослідив навпомацки. А голос ішов із труби, надсадно і дзиґливо. Кім потер носа і розлютився, думаючи, як звично, на гінді.

«Це для базарного жебрака може бути добре, але я сагиб і син сагиба, і, що вдвічі важливіше, я вчуся у Наклао. Так, (тут він повернувся на англійську), я учень школи Святого Ксав’є. До дідька пана Ларгана!.. Це щось таке, наче швейна машинка… Ох, яке нахабство з його боку, але ми в Лакнау такого не боїмося, дзуськи! (Далі знову на гінді) Але що йому з того? Він всього лише продавець, і я зараз — в його крамниці… Але Крейтон-сагиб — полковник, і я думаю, що це він наказав так зробити. Але ж я зранку відлупцюю того індійця! Це що таке?»

Ящик із трубою вивергав потік слів, яких навіть Кім зроду не чув, — аж йому коротеньке волосся на потилиці стало на мить дибки. Аж коли та гидота перевела подих, Кім заспокоївся від м’якого дзижчання, схожого на звук швейної машинки.

— Чап! [Цить!] — вигукнув він, і знову почув смішок, який спонукав його до рішучості. — Чап, а то я тобі голову розвалю!

Ящик не слухався. Кім шарпнув за бляшану трубу, щось клацнуло і припіднялося. Він, схоже, підняв кришку. Якщо диявол сидів усередині — то йому гаплик… Кім принюхався — пахло, як від швейних машинок на базарі. Зараз він цього шайтана прочистить… Кім зняв із себе куртку і запхав ящикові у пельку. Щось довге й округле прогнулося під тиском, пролунало дзижчання і голос притих, як належить голосові, якщо запхати зіжмакану куртку в механізм дорогого фонографа і притиснути восковий циліндр. Кім зі спокійною душею задрімав.

Уранці він прокинувся з відчуттям, що Ларган-сагиб дивиться на нього згори вниз.

— Оах! — сказав Кім, твердо вирішивши поводитися, як сагиб. — Та коробка вночі мене лаяла. Так що я її зупинив. То ваш ящик?

Чоловік простягнув руку.

— Тисну твою руку, О’Гара, — сказав він. — Так, це був мій ящик. Я тримаю такі речі, бо вони подобаються моїм друзям-раджам. Цей зламався, але він був дешевий. Так, мої приятелі-володарі дуже люблять іграшки, і я теж, іноді.

Кім подивився на Ларгана скоса. Судячи з одягу, той був сагибом. Але його вимова на урду, інтонації його англійської свідчили, що це хто завгодно, але не сагиб. Здавалося, він розумів найменший порух думки у Кімовій голові раніше, ніж хлопчик розтуляв рота, але не докладав жодних зусиль, щоби бути зрозумілішим, як це робили отець Віктор і вчителі у Лакнау. Але що найприємніше — на азійський манер він поводився з Кімом, як із рівним.