Джозеф Киплинг - Кім

— Що мені хорошого з того всього? — стомлено сказав Кім. — Ти поїдеш, і вони повернуть мене до цих пустих приміщень, де немає доброго місця для сну, а хлопчаки мене б’ють.

— Я не думаю, що так. Май терпіння, дитино. Не всі пуштуни віроломні, якщо тільки не йдеться про кінське м’ясо.

П’ять… десять… п’ятнадцять хвилин минули, а отець Віктор далі енергійно говорив або ставив питання, на які відповідав полковник.

— Тепер я розказав вам усе, що знаю про хлопчика, від початку до кінця. І це для мене — благословенне полегшення. Ви чули коли-небудь щось подібне?

— У кожному разі, старий надіслав гроші. Розписки Гобинда Сагаї добре приймають аж до самого Китаю, — сказав полковник. — Чим більше знаєш про місцевих — тим важче передбачити, що вони зроблять, а що ні.

— Ось висновок від голови Етнографічної служби. Уся ця мішанина: червоні бики, річки зцілення (бідолашний язичник, допоможи йому, Боже!). А грошові чеки і сертифікати масонські. Ви часом не масон?

— Їй-богу, я оце щойно лиш подумав! Це ще одна причина… — неуважно сказав полковник.

— Я радий, що ви бачите в цьому якусь причину. Бо як я вже казав, ця мішанина всього — понад мої сили. А як він віщував нашому полковникові, сидячи на моєму ліжку в благенькій сорочині, а крізь дірки біле тіло світилося. І віщування ж збулося. Вони ж повиганяють із нього всі ці дурниці, у школі Святого Ксав’є, авжеж?

— Покропіть його святою водою, — розсміявся полковник.

— Чесно кажучи, я часом думаю, що варто. Але сподіваюся, що його виховають добрим католиком. Все, що мене тривожить, так це — що буде, як той старий жебрак…

— Лама, Лама, мій дорогий, і деякі з них — джентельмени у своїй країні.

— Лама, гаразд, не зможе платити наступного року. На хвилі миттєвого пориву він запланував гарну справу, але ж він коли-небудь помре. Та й брати у язичника гроші, щоб дати дитині християнську освіту…

— Але він ясно сказав, що він так хоче. Як тільки він дізнався, що хлопчик — білий, то, схоже, відразу почав ставитися до нього належним чином. Я ладен віддати місячну платню, аби почути, як він пояснив усе це в храмі Тіртханкарів у Бенаресі. Дивіться сюди, падре, я не претендую на велике знання місцевих, але якщо він говорить, що заплатить, то платитиме — живий або мертвий. Я маю на увазі, що його спадкоємці будуть виплачувати борг. Моя вам порада — направити хлопчика до Лакнау. Якщо англіканський капелан подумає, що ви його випередили…

— Значить, Бенетові не пощастило! Його відправили на фронт, замість мене. Дауті визнав мене медично непридатним. Я відлучу Дауті, якщо він повернеться живим! Звичайно, Бенет має бути задоволений…

— Задоволений славою, а релігію залишить вам. Саме так! Справді, я не думаю, що Бенет буде заперечувати. Покладіть провину на мене. Я… е-е… наполегливо рекомендую відправити хлопчика до школи Святого Ксав’є. Він може доїхати туди залізницею безкоштовно, за документами, що він сирота і син солдата, тож за проїзд платити не треба. Одяг ви йому можете купити з полкової підписки. Ложа [93] Ложа — (тут) — полкова масонська ложа. Полк міг подати запит до масонської ложі в Лагорі, щоб вона дозволила приймати членів із солдатів полку. У такому разі полковий капелан ставав «секретарем». Дивно, що попри те, що сам Кіплінґ був масоном, про Бенета він пише з меншою симпатією, ніж про отця Віктора. збереже кошти на його утримання, і настрій у них покращиться. Це абсолютно просто. Я маю їхати в Лакнау наступного тижня і можу наглянути за хлопчиком у дорозі — доручу його слугам абощо.

— Ви добра людина.

— Анітрохи. Не робіть цієї помилки. Лама надіслав нам гроші для певної мети. Ми не можемо їх просто повернути, то маємо зробити, як він говорить. Ну, що — вирішили, чи як? Скажімо, наступного вівторка ви приведете його мені до нічного поїзда на південь? Це ось уже за три дні. Він не встигне нашкодити протягом трьох днів.

— Мені трохи відлягло, але як бути з оцим? — він помахав чеком. — Я не знаю ні Гобинда Сагаї, ані його банк, який може виявитися діркою у стіні.

— То ви ніколи не були молодшим офіцером у боргах. Я отримаю за цим чеком готівку, якщо вам зручно, і надішлю вам належну розписку.

— Але ж ви маєте і свої справи! Це просити…

— Це мене анітрохи не обтяжить. Бачите, мене як етнографа дуже цікавить одна річ. Я хотів би її використати в роботі, яку виконую для Уряду. Перетворення полкового знаку, такого, як ваш червоний бик, на своєрідний фетиш, якому поклонявся хлопчик, — це дуже цікаво.