Джозеф Киплинг - Кім

— Він каже, що дасть мені три сотні рупій на рік? Значить, він їх мені дасть.

— О, то ти так вважаєш?

— Звичайно. Якщо він так говорить!

Священик присвиснув. Потім він звернувся до Кіма як до рівного.

— Я в це не вірю, але побачимо. Тебе сьогодні мали відправити до Військового притулку для сиріт у Санаварі, де ти мав жити коштом полку, поки не станеш дорослим і поступиш до війська. Тебе мали привести до лона англіканської церкви. Бенет усе це організував. З іншого боку, якщо ти підеш до Святого Ксав’є, ти здобудеш кращу освіту і… зможеш прийняти істинну віру. Уявляєш мою дилему?

Кім не уявляв нічого, крім того, як Лама їде на південь у поїзді та нікому просити для нього милостині.

— Як і більшість людей на моєму місці, я збираюся потягнути час. Якщо твій друг надішле гроші з Бенареса — пощезніть, вражі сили, де вуличний жебрак візьме три сотні рупій? — ти вирушиш до Лакнау, і я сам сплачу за твій проїзд, бо ж якщо я хочу зробити тебе католиком, а я хочу, то я не можу торкатися грошей, зібраних за підпискою. Якщо він цього не зробить, ти переїдеш до військового притулку коштом полку. Я надам йому строку три дні, хоча я в це взагалі не вірю. Навіть якщо він перестане платити пізніше… але це я надто забігаю наперед. Ми можемо на цьому світі зробити лиш один крок за раз, і то з Божою ласкою. Бенета послали на фронт, а мене залишили тут. Не все ж має діставатися Бенетові.

— Я радий, оах, — смутно сказав Кім.

Священик нахилився вперед.

— Я ладен віддати місячну платню, щоб дізнатися, що коїться у твоїй маленькій круглій голові.

— Нічого там не коїться, — сказав Кім, і почухався.

Йому було цікаво, чи вишле йому Магбуб Алі аж цілу рупію. Тоді він міг би заплатити писареві за лист і далі писати листи до Лами в Бенарес. Можливо, Магбуб Алі відвідає його наступного разу, коли приїде на південь із кіньми. Звісно, він має знати, що це той лист, якого Кім передав офіцерові в Амбалі, розв’язав велику війну, яку так голосно обговорювали чоловіки й хлопчики під час вечері в казармі. Але якщо Магбуб Алі цього не знав, то було б дуже небезпечно повідомляти йому. Магбуб Алі був жорстоким із хлопчиками, які забагато знали, або думали, що знають.

— Ну, поки я отримаю наступні новини… — голос отця Віктора перервав його роздуми, — ти можеш бігати і гратися з іншими дітьми. Вони тебе чогось навчать, хоча я не думаю, що воно тобі сподобається.

Виснажливий день доволікся до кінця. Коли Кім подався спати, йому показали, як складати одяг і виставляти чоботи, а інші хлопці сміялися з нього. На світанку його розбудив горн. Після сніданку його зловив учитель, тицьнув під носа аркуш із безглуздими значками і відлупцював нізащо. Кім думав отруїти його опіумом, позиченим у підмітальників, але вирішив, що така витівка може бути небезпечною, бо ж вони всі їдять за одним столом у їдальні (Кімові це було особливо огидно, він вважав за краще під час їжі повертатися спиною до світу). Потім він спробував втекти до того села, де жрець намагався підсипати сонного зілля Ламі та жив старий солдат. Але далекоглядні вартові на кожному виході повертали назад маленьку червону постать. Штани й куртка калічили йому тіло і розум, тож він відмовився від задуму, по-східному покладаючись на слушний час і нагоду. Три дні мук минули у великих, лунких білих кімнатах. По обіді він ходив на погулянку під конвоєм котрогось хлопчика-барабанщика, і все, що він чував від своїх компаньйонів, було кілька безглуздих слів, які складали чи не дві третини лайки білих. Кім знав і зневажав їх усі давно. Тож не дивно, що барабанщик за його мовчанку і байдужість платив стусанами. Його не цікавив жоден із базарів на території військової частини. Він називав усіх тубільців «чорними», тим часом слуги та підмітальники відкрито лаяли його, а він того не розумів, ведений в оману їхнім шанобливим виглядом. Це трохи примиряло Кіма зі штурханами.

На ранок четвертого дня барабанщика спіткала відплата. Вони пішли разом до іподрому Амбали. Хлопець повернувся один, плачучи, з новинами, що молодий О’Гара, якому він нічого такого не зробив, привітав червонобородого чорного верхи на коні, а той чорний одразу пекельно заліпив йому гарапником, а молодого О’Гару підхопив у сідло і помчав геть. Ці новини дісталися до отця Віктора, і його довга нижня губа відвисла ще нижче. Він був уже досить вражений листом із храму Тіртханкарів у Бенаресі, із прикладеним чеком до місцевого банкіра на три сотні рупій і молитвою до «Всемогутнього Бога». Лама був би засмучений ще дужче, ніж священик, якби знав, як базарний писака переклав його фразу «набути заслуги».