Джозеф Киплинг - Кім

— Мій кінь добре навчений, — сказав торгаш. — Інший міг би й вбрикнути, сагибе.

— Ах, — озвався нарешті англієць, потираючи вологу холку свого поні руків’ям батога. — Хто хоче зробити хлопчика солдатом?

— Он той падре! — захлинувся Кім, побачивши, як отець Віктор із непокритою головою спускається до них із веранди.

— Пощезніть вражі сили, О’Гара! Скільки ще ти маєш усяких приятелів по Азії? — вигукнув він, поки Кім ковзнув донизу і безпорадно завмер перед ним.

— Доброго ранку, падре, — весело сказав англієць. — Я чув про вас багато доброго. Збирався заїхати поспілкуватись. Я — Крейтон.

— З етнографічної служби? — спитав отець Віктор. Англієць кивнув. — Повірте, в такому разі я радий з вами познайомитися, і мій обов’язок — подякувати вам за повернення хлопчика.

— Мені ні за що дякувати, падре. Крім того, хлопчик не втікав. Ви не знаєте добродія Магбуба Алі? — торговець кіньми незворушно стовбичив верхи на осонні. — Зазнайомитеся, коли проживете на станції з місяць. Ми у нього усіх своїх шкап купуємо. А хлопчик доволі цікавий. Можете розповісти мені що-небудь про нього?

— Чи я можу розповісти вам? — пирхнув отець Віктор. — Та ви чи не єдина людина, яка може мені допомогти в моїй плутанині! Розповісти вам! О, вражі сили, я тут лусну, так мені треба поговорити з кимось, хто розуміється на тубільцях!

Із-за рогу надійшов конюх. Полковник Крейтон підвищив голос і заговорив мовою урду:

— Ну, гаразд, Магбубе Алі, марно розповідати мені всі ці байки про поні. Даю триста п’ятдесят рупій і ані пайса більше.

— Сагиб трохи гарячий і злий після поїздки, — повернувся коняр із усмішкою і хижо прискалив око, як бувалий дотепник. — Трохи перегодом він розгледить чесноти мого коня краще. Я почекаю, поки він закінчить свою розмову з падре. Отут почекаю, під деревом.

— А бодай тобі! — розсміявся полковник. — Отак виходить, як поглянеш на котрогось із Магбубових коней. Він добряча стара п’явка, падре. Чекай на потім, як маєш так багато вільного часу, Магбубе. Тепер я до ваших послуг, падре. А де хлопчик? О, він пішов порозмовляти з Магбубом. Дивний хлопчина. Зволите наказати, щоб мою кобилу поставили у затінку?

Він впав у крісло, звідки було добре видно, як Кім і Магбуб Алі радяться під деревом. Падре пішов до себе по манільські сигари. Крейтон чув, як Кім гірко сказав:

— Вір брахманові більше, ніж змії, змії — більше, ніж повії, а повії — більше, ніж афганцеві, Магбубе Алі.

— Це все одно, — урочисто майнула велика руда борода. — Дітям нема чого бачити килим на ткацькому верстаті, доки не буде ясно весь візерунок. Повір, Друже Усього Світу, я тобі роблю добрячу послугу. Вони не зроблять із тебе солдата.

— От хитрий старий грішник! — думав Крейтон. — Але він не далекий від істини. Цього хлопчика не слід втрачати даремно, якщо він справді такий, як кажуть.

— Перепрошую, мені ще півхвилини, — вигукнув падре зсередини, — я шукаю документи по цій справі.

— Якщо завдяки мені ти отримаєш прихильність цього сміливого і мудрого полковника-сагиба і досягнеш почестей, то як ти віддячиш Магбубові Алі, коли станеш чоловіком?

— Ні, ні! Я благав тебе, дай мені знову вийти на Дорогу, де я буду у безпеці. А ти продав мене англійцям. Скільки вони дадуть тобі за мою кров?

— Кумедне чортенятко! — полковник закусив сигару і ввічливо повернувся до отця Віктора.

— Якими то листами гладкий жрець розмахує перед полковником? Стань позаду жеребця, нібито роздивляєшся мою вуздечку! — наказав Магбуб Алі.

— Лист від мого Лами, який він писав із Джагадгірської дороги, сказавши, що він буде платити моїй школі три сотні рупій на рік.

— Ого! Так он він який, старий червоношапочник [92] Червоношапочник — розмовна назва представника однієї з трьох шкіл тибетського буддизму — ньїнгма-па, каг’ю-па і сак’я-па — які носять червоні шапки, на відміну від представників школи гелуг-па, які носять жовті. ! А якій школі?

— Бог знає. Я думаю, що в Наклао.

— Так. Там є велика школа для синів сагибів і напівсагибів. Я бачив її, коли продавав там коней. То Лама теж любив Друга Усього Світу?

— Еге, і він не брехав і не повертав мене в полон.

— Не дивно, що падре не знає, як розплутати цю нитку. Ач, як торохтить полковнику-сагибу! — Магбуб Алі посміхнувся. — Клянуся Аллахом! — пронизливі очі миттю ковзнули по веранді, — твій Лама прислав щось схоже на чек. Я мав кілька оборудок із такими гунді. Полковник-сагиб дивиться на нього.